У Криму розгортається нова війна — пропагандистська та інформаційна. Її мета — не лише легітимізувати анексію півострова, а й викорінити на цій землі усе українське. Новою жертвою загарбників став пам’ятник гетьману Сагайдачному, демонтований у Севастополі як такий, що, за словами окупантів, «не має історичної прив’язки до міста». Але це не так. Монумент у бухті Омега було встановлено 2008 року на честь козацького ватажка, який здійснив Чорним морем десятки переможних походів, неодноразово у 1606—1616 рр. брав Кафу (нині Феодосія), де був найбільший невільничий ринок у Кримському ханстві, Ізмаїл, Очаків, Кілію, а на турецькому березі — Стамбул, Трапезунд, Синоп. Першу зафіксовану в історичних джерелах перемогу над османським військово-морським флотом запорозькі козаки здобули у квітні 1492 року, коли вони захопили ворожі галери і визволили багато невільників. Січ панувала на Чорному морі, яке стали називати Козацьким, понад півтора століття.

Сагайдачний, пам’ятник якому прибрали з бухти колись татарського селища Ак-Яр, куди він не раз заходив із сотнями своїх човнів-чайок, став творцем українського чорноморського військового флоту. В ті роки він уже мав морський прапор із зображення бойового судна з гарматами та десантом на борту. Російського флоту тоді ще не було навіть у задумі. Саме козаки захищали землі Війська Запорозького, православний народ і весь цивілізований світ від наступу на Європу мільйонної османської армії.
Військове мистецтво козаків уміло використає Московська держава. Зокрема, при взятті Азова, під який у 1696 році ходив Іван Мазепа із 50 тисячами вояків (тоді, як пише польський хроніст, «коли цар Петро пив до втрати свідомості», гетьманці здобували перемогу). Українці допомогли імперії виграти також російсько-турецькі війни. І ті перемоги, які наші північні сусіди приписують винятково собі, насправді козацького роду. Як і адмірал Павло Нахімов, предок якого — Федір Нахимовський — за часів Мазепи служив у запорозькому війську генеральним писарем, а за часів Пилипа Орлика виконував у Криму дипломатичну місію. Збереглася кобзарська пісня про той рід: «Хвала тобі, Руської землі Нахименко хвацький, що потопив і попалив байдаки султанські...»
Історія зберегла свідчення про матросів Шевченка та Кішку, перший з яких під час оборони Севастополя закрив собою від кулі командира, а другий здійснив 18 вилазок у табір ворога. На честь матроса Шевченка встановили перший у Росії пам’ятник нижньому чинові, який відлили з трофейних гармат. У 1902 році його перенесли з Миколаєва у Севастополь, де вояк здійснив свій подвиг.
До речі, перший монумент у цьому місті (1834 р.) теж було встановлено українцеві — командиру брига «Меркурій» капітан-лейтенанту Олександру Козарському, який виграв бій у двох турецьких кораблів, що мали вдесятеро більше гармат.
Це лише кілька прізвищ із десятків і сотень тисяч українців, котрі своїм героїзмом прославили Крим.
Монумент Сагайдачному в Севастополі знесли в день 440-річчя гетьмана. У рідному селі Кульчині на Львівщині його вшанували урочистою ходою й піснями під бандуру. А в Інтернеті з’явився портрет фундатора українського військового флоту з написом: «Життя треба прожити так, щоб і через 400 років вороги боялися навіть твого пам’ятника».
Фото з сайту http://context.crimea.ua.