Стара казка на новий лад
Вечір був нудний, як програма телепередач. Що залишалося робити? Хіба що витріщитися у вікно на зірки та ще на НЛО. Останні, як і передали уфологи, кружляли над сонним містом низько-низько. Спершу намагався їх полічити, однак двічі збивався з рахунку, доходячи до півсотні. Тому плюнув на це заняття з сьомого поверху і пішов випити... Ні — чаю.
Уявляєте?! Кватирка кухонного вікна — навстіж. А на столі мініатюрний літаючий об’єкт, що здійснив тут вимушену посадку. І це ще не все, бо в акваріумі, полохаючи риб, пускало бульби щось середнє між пінгвіном та вгодованим підсвинком.
Само собою, я підтримав обурення кота Хоми, який із загрозливим шипінням кружляв навколо. Отже, після того, як я вилаявся, знаками показав прибульцеві, аби той припиняв приймати ванну. Та гість мовчав, ніби в рот води набрав, тому довелося вживати заходів. Для початку хлюпнув в акваріум дещицю отієї сумнівної рідини, яку продають поряд із справжньою горілкою.
І що б ви думали? Браконьєрський спосіб допоміг, і я без проблем, але з друшляком зловив «рибку», яку вже добряче «розібрало». Бо, як і кожний підпилий суб’єкт, вона одразу почала хвалитися й обіцяти золоті гори.
— Відпусти мене, землянине добрий! — прокувікав інопланетний пройдисвіт, — виконаю будь-яке твоє бажання.
У кота Хоми від здивування хвіст набрав вигляду знака запитання, а я швиденько повернув на місце щелепу, що відвисла.
— Теж мені золота рибка знайшлася! — скривився недовірливо, однак негайно спробував поторгуватися. —Тоді вже краще три бажання!
Гібрид пінгвіна й поросяти не заперечував і одразу взявся до діла.
Зосереджено закотив очі під лоба, щось муркнув собі під ніс, і квартира миттю перетворилася на повну чашу. Навіть худющий Хома став гладким, як кабан, та з діамантовим намистом на шиї і повним ротом золотих зубів.
— Нічого собі! — ошелешено потер я потилицю, коли не виявилося проблем і з виконанням другого бажання. Тобто отримав у розпорядження повний набір казкових предметів, потрібних для виживання в реальному теперішньому житті: чарівну паличку, скатертину-самобранку, шапку-невидимку, чоботи-скороходи, меч-самосік (газовий пістолет-самостріл). Ще й депутатський мікрофон-самобрех на додачу.
Однак третє бажання скрутило всемогутнього прибульця в баранячий ріг. Він сопів, кректав, стогнав, сипав міжнародними та міжпланетними лайками. А потім, коли я трохи втратив пильність, прожогом шмигнув у свій летючий корабель і зник за відчиненою кватиркою. І одразу помешкання з повної чаші знову перетворилося на тріснуте старе корито. А бідолашний Хома — ніби ним сходи в усьому під’їзді витирали.
Що я попрохав за третім разом? Клянусь боргами за комунальні послуги, нічого особливого — аби наші державні мужі виконали хоча б половину того, що наобіцяли протягом останніх років.
Подумаєш! Лети, лети... Бо, між нами кажучи, він що, отой космічний приблуда, зовсім жартів не розуміє?..
