Події розгорталися розмаїто, немов рух візерунків у калейдоскопі. Спочатку відомство культури сповістило про наміри створення Державного університету перукарства (ДУП). Уявляєте, як звучатиме: студент, доцент або ректор ДУПу?.. Академія наук також не втрималася: рішенням президії започатковано Інститут проблем волосся та стилістики. Кажуть, терпець член-кореспондентам та дійсним членам таки урвався: облисіння серед народу і особливо його інтелектуальної еліти набуло ознак епідемії. Та й усім, хто присвятив своє життя служінню народові, взагалі справедливо було б дещо закучерявитися...
Тепер про сам процес. Газетні шпальти зарясніли заголовками типу «По зачісці зустрічають» або ж «Хто створить бізнес-шевелюру?». Телеекрани заполонили кліпи, де сивоборода професура в університетських мантіях, співаючи та пританцьовуючи, стриже юних фотомоделей, Вірку Сердючку і навіть одного співаючого директора. Останній, підморгуючи, час від часу дражнить глядачів лискучим дипломом про вищу освіту.
Далі прорвало транспортників. Відтепер усі водії-професіонали мусять бодай заочно закінчити Транспортну академію. А для представників транспортного сервісу вводиться напіввійськова форма з лампасами на штанях і зірками на погонах. Отож, теперечки завгара нашої установи дістають, вітаючи як «пана майора». Нарешті, своє слово сказав уряд: вирішено держслужбовцям, які не є кандидатами наук, знизити зарплату на 30 відсотків. Подейкують, що таких чимало, і це гальмує втілення в життя іноваційно-інвестиційної моделі розвитку країни. Разом з тим вирішено підвищити зарплатню чільним працівникам уряду та парламенту, які мають вчене звання доктора наук. Кажуть, що таких більшість, і це заохочення додасть їм наснаги у принципово важливій справі розбудови Концептуальних Наукових Засад Великого Прориву в Майбутнє, що вже стоїть у нас на порозі...
Потік іновацій швидко докотився до самих народних мас — люди, нарешті, відчули власну гідність і стали масово відмовлятися стригтися у самозванців, вимагаючи документальних підтверджень у перукарів рівня їхньої фаховості. Дійшло до того, що контролерам у автобусі «зайці» зухвало закидають: «Ану покажіть дипломи!» Хулігани та інші порушники правопорядку теперечки нерідко ображають правоохоронців лайливими словами на кшталт: «А не пішов би ти до університету?!..» Кажуть, на весь їхній особовий склад чекає перепідготовка у новостворених академіях державоправності, так що в недалекому майбутньому далеко їх уже не пошлеш...
Враз щось зашаруділо, глухо гепнулося, і я... прокинувся. Були ще вранішні сутінки, екран телевізора з ночі мерехтів, у динаміках шипіло, а гепнулося на підлогу — то моя киця Муся з телевізора. Корейці на даху мого «ящика» прилаштували якийсь пластиковий пухир (як ото на нашій головній площі Незалежності), нібито для поліпшення звуку, і Муся іноді в екстравагантному сні, либонь, схожому на мою маячню, з телевізора, бідолашна, падає. І нехай би такі страхіття приходили до мене лише вві сні. Адже я прокинувся щасливим від усвідомлення того, що насправді всі оті дурниці мені лише наснилися, здоровий глузд торжествує в нашій країні, і все у нас нормально.
