«БЛАКИТНА» МРІЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ

Старовинний Іркліїв — одне з найбільших сіл Чорнобаївського району. У «хрущовські» п’ятдесяті, не без гордості розповідали у сільраді, навіть райцентром був. Тоді, у зоряний свій час, набудували тут з десяток підприємств, школу, професійно-технічне училище, районну лікарню з поліклінікою, будинок культури. А коли той-таки Хрущов затіяв укрупнення населених пунктів — «столиця» району переїхала до Чорнобаю, а Іркліїв почав занепадати. З майже восьми тисяч населення залишилося трохи більше як дві тисячі. Щоправда, демографічну ситуацію підправляють три села, котрі тепер належать до Іркліївської територіальної громади. Разом з Червоногіркою, Загородищем та Скородистиком у 2625 дворах мешкає чотири з половиною тисячі громадян.

— Наші люди трудяться переважно на підприємствах переробної промисловості та у сільському господарстві, — поінформувала про зайнятість населення секретар сільської ради Раїса Демуз. — В Ірклієві працює великий маслосирзавод, завод продтоварів, пекарня, риборозплідник, ремонтно-транспортне підприємство. Стабільно господарює сільгоспспілка колективних власників «Міжгір’я». І все одно майже півтори сотні наших сільчан стоять у районі на обліку, як безробітні, — додала Раїса Іванівна.

Утім, виявилося, різниця у добробуті між працюючими і безробітними іркліївцями символічна. Як розповіли робітники одного з тутешніх підприємств, котрі не побажали назвати свої прізвища, ходять вони на роботу «для стажу». Бо на 180-200 гривень не прогодуєш сім’ю. І не обігрієш.

Арифметика тут проста і сумна. Тонна вугілля коштує 400 гривень. Щоб у хаті було тепло всю зиму, необхідно закупити щонайменше чотири тонни вугілля. Отже, тільки на «енергоносії» потрібно горбитися аж вісім місяців. Така сама розкладка в родин, котрі мають житло в багатоповерхівках — колись модно було наближати місто до села. Тепер сільським «городянам» доводиться не лише самим мурувати печі в квартирах, бо центральне опалення давно не працює, а й тягти мішки з вугіллям на третій чи четвертий поверх. Буває й таке — дружина рушила в Італію чи Іспанію на заробітки, дітей відправила до батьків, а чоловік сам після роботи гибіє в холодній квартирі...

— Ми щороку переказуємо у державний бюджет кілька мільйонів гривень, — ділився наболілим голова правління ВАТ «Іркліївський маслосирзавод» Іван Манько. — Цим підтримуємо життєдіяльність нашої країни. Але чому ми не маємо права допомогти своїм односельцям? Зрештою, своєму підприємству? Щоб провести газ від села Крутьки, де розташована газорозподільча станція, до нашого села, — розмірковував далі Іван Лукович, — потрібно лише один мільйон гривень. Чому не спрямувати хоча б третину коштів, котрі ми віддаємо «нагору», для цієї вкрай необхідної справи? Все одно ж гроші для газифікації іркліївського «куща» направлятимуться з державної скарбниці...

Крім поліпшення життя іркліївців, «блакитне» паливо допомогло б модернізувати технологічні процеси на підприємствах. Нормалізувати теплопостачання лікарні, поліклініки, школи, дитсадка. «Реанімувати» будинок культури, котрий більше десяти років не опалюється. Впорядкувати магазини, кафе. І закрити півтора десятка котелень, котрі чадять чорними трубами, мов пекельні машини.

— Тоді б наш Іркліїв, розташований на березі Дніпра, став би найпопулярнішим на лівобережжі місцем відпочинку, — переконана Раїса Демуз.

Сільський голова Василь Юрченко сподівається, що так воно у майбутньому й буде. — У нас уже є проектна документація на прокладання семикілометрового газопроводу від сусіднього села до Ірклієва, — розповідав з ентузіазмом. — Оплатив цю роботу Іван Лукович Манько, котрий не один рік добивається, щоб «блакитний» вогник прийшов до рідного села.

Можна було розпочати «тягнути» труби ще з минулого року. Однак, нарікали у сільраді, виділені з обласного бюджету 200 тисяч гривень «застрягли». Їх перехопило з благословіння депутатів обласної ради управління культури облдержадміністрації і спрямувало на реконструкцію приміщення обласної філармонії. Що й казати, цей об’єкт культури також потрібний народу. Однак, коли декому нема де й душу нагріти — то співати йому не хочеться. Тим більше, схвалювати «культурне» рішення влади.

— Цього року, впевнений, у нас уже не заберуть коштів, — продовжував Василь Юрченко. — На це є вагомі причини. По-перше, на довиборах до обласної ради нашим депутатом став голова облдержадміністрації Вадим Льошенко, котрий пообіцяв до наступного листопада розв’язати «газовий» вузол. По-друге, народний депутат України від лівобережжя Черкащини Богдан Губський також клопочеться про виділення з державного бюджету для газифікації населених пунктів, підпорядкованих Іркліївській сільській раді, кілька сотень тисяч гривень. Гуртом, вірю в це, ми таки здійснимо «блакитну» мрію всіх односельців.

Доки тривають стратегічні розрахунки, іркліївці розпочали тактичну підготовку. Створюються вуличні кооперативи, обирають їхній актив. Сільський голова оголосив про початок тендеру для газовиків: хто швидше, якісніше зробить «розводку» труб по селу. І, ясна річ, найдешевше. Бо за підведення палива до своєї оселі кожен платитиме з власної кишені, в якій, як відомо, не густо...

Черкаська область.