Високосний рік таки підтвердив свою недобру репутацію — почався з хвороб близьких мені людей. Більш як два місяці довелося відвідувати різні лікувальні установи і впритул знайомитися з їхніми порядками. Втім, в одному вони подібні: щойно переступаєш поріг лікарні, як розмова починається з нагадування про благодійний внесок. Вас спроваджувають до каси, де вже чекають заздалегідь заготовлені бланки відповідних заяв, на яких «ясновидці» передбачили ваш благородний намір. Залишається вписати своє прізвище, суму і поставити підпис. Спробуй потім доведи, що ти зробив це не за власним бажанням...
В одному закладі за «вхід» віддали 20, у другому — 70, а в третьому — сто гривень. Правда, у лікарні, де «добровільна» плата найскромніша, довелося купувати навіть вату і спирт. А там, де внесок становив сто гривень, родичу після операції робили навіть «свої» знеболюючі уколи і змащували рану «своїм» йодом. Все інше — за ваш рахунок. Я вже не кажу про операції. Тут навіть якось непристойно не заплатити хірургу за його старання. А він діловито цікавиться, чи не забув, бува, розрахуватися не лише з ним, а й з іншими учасниками операції.
Думаю, що багатьох нервувань і конфліктів можна було б уникнути, якби речі називалися своїми іменами. Для чого людей дратувати назвою «благодійні внески», якщо твоєю волею ніхто не цікавиться? Чи не краще вивісити на дверях інформацію: «Перебування у нашому відділенні на час хвороби коштує пацієнту стільки-то гривень»?
Якщо у лікувальних відділеннях ще залишилися якісь безплатні послуги, то чи не краще було б їх назвати, аби людина чітко орієнтувалася, на що вона може розраховувати, а на що — ні.
Проте проблему треба вирішувати кардинально. Чи не настав час законодавцям зняти благопристойне забрало з нашої медицини і чітко оголосити правила гри?
Чи підрахував хто-небудь, скільки коштів втрачає держава через те, що не наважується подивитися правді у вічі? Адже той само хірург, який бере за операцію немалі гроші (звісно ж, ніде це не декларуючи), не платить зі своїх доходів податків. Та й пацієнту, знаючи тарифи медичних послуг, легше прикинути, чи під силу йому зустріч з нашою медициною.
В палаті я чула, як одна жінка пояснювала, чому виписується, не долікувавшись: «Коли сюди прийшла, мала 500 гривень. Думала, вистачить на курс лікування, а їх ледве стало на тиждень. Більше грошей не маю, то чого тут лежати?..».
Івано-Франківська область.
