Іван Петрович із задоволенням посьорбував із склянки свою улюблену «Добрячу воду», водночас «гортаючи» телеканали дистанційкою. Раптом він аж здригнувся, побачивши на екрані вченого добродія, котрий збуджено коментував поведінку «золотих» рибок, які, вихиляючи хвостами, метушилися у двох чималих склянках. Іван Петрович припав до телеекрана, де розгорталася справжня акваріумна драма, фіналом якої стала трагедія — рибки в одній із склянок здохли... Шокував і коментар-вирок вченого добродія про те, що рибки загинули саме у склянці з бутильованою «Добрячою водою», тоді як у склянці з бюветною продовжували розкошувати.
Жах обійняв нещасного чоловіка: а й справді, якщо вже рибка, котра, як відомо, почувається «як риба у воді», гине у цій рукотворній отруті, то що вже казати про нього, Івана Петровича, хронічні хвороби якого отак з наскоку годі й перелічити...
Іван Петрович повільно висихав. Щоб якось зарадити горю, він промив шлунок кип’яченим «Живчиком» з марганцівкою, випив дві пачки активованого вугілля й занурився у напівморок свідомості.
Підсвідомо розважливий мозок хворого шукав виходу із пастки. Мозок цей, вінець досконалості людської, ніби комп’ютер, перегортає сторінку за сторінкою, обмірковуючи все, що довідався Іван Петрович за життя про поведінку риб. І раптом — еврика! Він згадав, як розкошує, грає, вистрибує з води щаслива й налита здоров’ям риба там, де впадає в річку канава з очищеними стічними водами міськводоканалу!.. Саме там заповнює дозвілля риболовлею друзяка Кирило під час нечисленних пауз між запоями.
Виснажений, сірий, немов мара, Іван на таксомоторі зганяв на околицю й пририпав непідйомну каністру цілющої вологи. Сил йому вистачило лише на вгамування нелюдської спопеляючої спраги...
Іван Петрович марив. У сутінках свідомості йому привидівся величний бювет, побудований з кришталю, срібла та золота. Бювет був двоповерховий: нагорі усміхнені люди неквапом заповнювали бутлі кришталевою водою, а вниз, у підземелля, вели чудові мармурові сходи. Високохудожньо оформлена підземна зала нагадувала музей. Стіни було оздоблено афоризмами славетних про цілющу воду, але найголовніше було посередині. Тут із надр йшла і перетинала приміщення прозора кварцева труба артезіанської свердловини, яскраво підсвічена якимось особливими ліхтарями. І в тому світлому царстві підводному плавали рибки, золоті, прекрасні, як і саме життя. Було тихо-тихо і, лише прислухавшись, Іван Петрович почав розбирати якісь слова:
— Як же так, лікарю, мій чоловік такий гидливий, сто разів на день руки миє і на тобі — водою з помийки накачався...
— Заспокойтеся, шановна, — відповідав чоловічий голос, — у нас у лікарні терміново відкрили нове відділення «водофобії», кращі фахівці столиці готові надати постраждалим кваліфіковану невідкладну допомогу. От і вашого чоловіка, тільки-но опритомніє, туди й переведемо з реанімації.
Іван Петрович розплющив очі і посміхнувся. Він радів своїй кмітливості, завдяки якій, на його глибоке переконання, власне, він і вижив, напившись цілющої водички. Чоловік приязно подивився в заплакані вірні очі дружини, потім у втомлені мужні реаніматора. Він зрадів, що отак одразу зможе віддячити оцим милим і найдорожчим йому людям. І він тихо вимовив найголовніші слова:
— Рибки...
— Що? — зірвалося з вуст дружини і лікаря здивоване.
— Рибки, там, у бюветі, — тихо вимовив Іван і вже радісно й голосно повідав тільки йому відому життєстверджуючу таємницю, — я знаю!
