Вони втекли від війни. Щодня сотні людей їдуть якнайдалі від обстрілів. Більшість із них, коли залишали домівки, думали, що невдовзі все закінчиться. Але не судилося. Нині переселенці міркують, як виживати в нових умовах.
Щодня до Артемівська приїжджають сотні переселенців. Переважно — мешканці Горлівки, Попасної, Донецька. Більшу частину становлять евакуйовані з Дебальцевого та навколишніх сіл.
Мирні жителі пережили справжній жах — багато хто з них зазнав від терористів фізичного знущання, став об’єктом пограбувань і неприкритого бандитизму.
Охочих розповісти свою історію втечі від війни — небагато.
— Тікали звідти без речей. Максимум — пакет у руках. Тут я одержала від чужих людей, незнайомих, стільки уваги, стільки турботи, стільки всього — плакати хочеться, — каже переселенка з Дебальцевого.
Більшість переселенців знаходять тимчасовий прихисток у родичів і знайомих. Тих, хто взагалі без даху над головою, поселяють у гуртожиток. На умови не скаржаться. Молоді шукають роботу, старі переводять пенсійні рахунки та чекають виплат.
Усім вимушеним мешканцям місцеві допомагають як можуть. Після місяців війни люди, нарешті, живуть у спокої.
Віра Решевська, співробітник Артемівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді:
— Ми реєструємо кожного переселенця, вирішуємо низку питань, з якими вони приходять. Питання різні: у декого пов’язані з проживанням, у декого — з переведенням... Це переважно переведення пенсій, соціальних виплат із міст, які перебувають у зоні АТО, на місто Артемівськ, і працевлаштування, і оформлення дітей у школи й дитячі садки.
В основному наші підопічні — матусі з дітьми, вагітні, старі люди. Багато тікали від війни без речей, з однією сумкою в руках. Завдяки волонтерам, небайдужим людям переселенці одержують продукти, дитяче харчування, памперси, теплі речі, іграшки (на знімках).
Не залишаються осторонь від проблем переселенців військовослужбовці.
У Дебальцевому була цілковита розруха — ні світла, ні газу, не було питної води. Люди, котрі ховалися від обстрілів у підвалах, були налякані тим, що в їхньому місті йшли бойові дії, що їхні будинки зруйновані, — розповів керівник однієї із груп цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України Юрій Соколовський.
— Одне з головних завдань нашої групи — організація взаємодії з місцевими і міжнародними громадськими організаціями, неурядовими структурами, волонтерськими організаціями як, приміром, Волонтерський центр фонду «Каждый может», щоб надати допомогу цивільному населенню.
Крім того, на територіях Донбасу людей продовжує зомбувати російське телебачення. Нам доводиться проводити інформаційну роботу — через газети, зустрічі з представниками громадськості, — зазначив офіцер.
Волонтер Крістіна Цукур:
— Красногорівка, Артемівськ, Авдіївка — невеликі міста Донецької області, куди ми зазвичай передаємо речі першої потреби. В одному з відправлень крім памперсів, засобів гігієни та дитячого харчування були ляльки, машинки, конструктори й олівці-фломастери. Відправили майже випадково, бо завжди на першому місці — нагодувати, а іграшки, здавалося нам, це вже баловство. Але з’ясувалося, що всі ці зошити, розмальовки та інші забави — це можливість дітям бодай трішки відчути себе як до війни. Просто гратися й малювати, як раніше. Просто бути звичайними дітьми. Отож тепер будемо намагатись і в інші наші підопічні міста в зоні АТО передавати іграшки.
Керівник Волонтерського центру фонду «Кожен може» Марина Лисак:
— Щораз, коли впізнаєш на світлинах із зони АТО коробки, які пакував, і подарунки, які дбайливо вибирав, — на хвилинку стає радісно. Довезли! Доправили! Допомогли! Потім починаєш розглядати уважно й стає так гірко. Адже це наша зруйнована країна. Наші, українські зруйновані будинки. Наші діти і старенькі, котрі залишилися без даху над головою. А потім знову збираєшся — і далі.
Фото надане автором.
