«В ком есть и совесть, и закон, тот не украдет, не обманет...»
                                                                                                            І. Крилов.
«Ку-ку, Зозулько, 
                любонько хороша,
Чого бажаєш, славоньки 
                          чи грошей?
І перше, й друге? Губка не дурна
(Згодиться нам Зозульчина мана).
Це ж ти, голубонько, — 
                           дзень-дзень
Дзень-дзень, дзень-дзень, —
Роки рахуєш дурням з дня у день.
І вірять... байстрюки
(та марновірність ця якраз 
                        з руки)».
І ось — «ку-ку», Зозуля із екрана.
Не вірте — все брехня й омана.
Зозуля зроду чесна не була
й свої тенета для дурних плела,
А яйця у чужі гніздечка клала.
Чим голосніш вона кувала,
Тим більше з світу доль 
                         чужих звела.
За що ж то їй хвала?
Сказати б, що у творчому ударі?
А чи made іn... як пишуть 
                            на товарі?
Однак... Зозуленька кує
Й усе у неї є —
І пір’ячко, і стать, і голос...
І, може, то дарма,
Що совісті нема?
                                                                                    Eз. On & K o «Байка».