«В ком есть и совесть, и закон, тот не украдет, не обманет...»
І. Крилов.
«Ку-ку, Зозулько,
любонько хороша,
Чого бажаєш, славоньки
чи грошей?
І перше, й друге? Губка не дурна
(Згодиться нам Зозульчина мана).
Це ж ти, голубонько, —
дзень-дзень
Дзень-дзень, дзень-дзень, —
Роки рахуєш дурням з дня у день.
І вірять... байстрюки
(та марновірність ця якраз
з руки)».
І ось — «ку-ку», Зозуля із екрана.
Не вірте — все брехня й омана.
Зозуля зроду чесна не була
й свої тенета для дурних плела,
А яйця у чужі гніздечка клала.
Чим голосніш вона кувала,
Тим більше з світу доль
чужих звела.
За що ж то їй хвала?
Сказати б, що у творчому ударі?
А чи made іn... як пишуть
на товарі?
Однак... Зозуленька кує
Й усе у неї є —
І пір’ячко, і стать, і голос...
І, може, то дарма,
Що совісті нема?
Eз. On & K o «Байка».