Будь-яка погода — благодать!..

Величезним коридором величної будівлі, котру ощасливили своєю присутністю офіси не менш солідних фірм та установ, рухалися назустріч один одному двоє молодих і досить великих (100 кг і більше) чоловіків. Ось вони радісно зустрілися, обнялися й розчулено розцілувалися.

— Чув, чув, дорогий Іване, про твої знамениті успіхи в бізнесі, пов’язані з торішнім урожаєм! —басом, немов у трубу, гудів Петро. — Радий, щиро радий — так тримати!

— Але ж і ти, Петре, не пасеш задніх. Де там нам, селюкам, з нашим прілим зерном тягатися от з такими велетами нафтогазової спекуляції?!

Чоловіки зареготали так смачно, що стримано усміхнулася навіть їхня незворушна охорона.

— До речі, Іване, хоча мені й неприємно про це нагадувати, але ж супутники пророкують нам серйозний неврожай?.. Що ж ви теперечки заробите, нещасні?..

Іван театрально скривився і плаксивим голосом повідав:

— А на майбутньому неврожаї ми вже сьогодні заробили вдвічі більше, ніж на торішньому суперврожаї...

Дружній регіт вибухнув, немов гуркіт святкового салюту. Реготали так завзято й весело, що краплі щасливих сліз покропили дорогий розцяцькований килим. Тільки охорона цього разу чомусь не усміхалася.

Пан Іван, шмиргаючи носом і витираючи сльози радості носовиком, вийшов на ганок. В очі вдарило золотаве сонячне світло. Годі було й думати, що від краси такої на ланах нестримно всихав майбутній хліб. Настрій Івана був легкий і безтурботний, ніби політ ластівки. Пан Іван рушив до свого довжелезного авто і в такт крокам тихо заспівав улюблену знану всіма пісеньку, до якої доклав і кілька власних дотепних слів: