Якщо ви гадаєте, що нахабну й безсоромну рекламу вигадано десь в Америці — помиляєтеся! Достеменними витоками цього виду людської діяльності була політико-виховна робота серед населення, що вважалася найголовнішою складовою соціалістичного будівництва, результати якого нині широковідомі. Серед розмаїття методів впливу на моральність радянської людини особливо популярною вважалася наочна агітація. І якщо сучасну рекламу живлять самі лише гроші — гроші — гроші, то високохудожні, естетично довершені найкращі зразки наочної агітації часів розвинутого соціалізму створювали ми з вами, тобто люди. А серед нас, людей, завжди є місце подвигу, чим я, власне, і скористався одного спекотного літа, саме після якогось чергового епохального надцятого партз’їзду.
Було так спекотно, що до чорноморської благодаті повиїздили геть чисто всі слуги народні, залишивши на місцях тих, хто лише вчився все віддавати людям... Серед останніх був і я, як тоді жартували —найтупіший кут керівного чотирикутника — секретар комсомольської організації академічного інституту. Як комсомольський ватажок, я входив до номенклатури партбюро інституту і тому за викликом до райкому партії довелося пертися мені...
У відділі пропаганди та агітації затуляв амбразуру власними грудьми заклопотаний підтоптаний життям чолов’яга, зовнішньому виглядові якого дуже псувала тимчасова відсутність погон. Чоловік довго вивчав мою пику в’їдливим крижаним поглядом, доки не запитав телеграфним текстом, немов на допиті: «Як могло статися, товаришу, що найвища будівля в Академмістечку, яка разом з торговельним центром створює фактичний архітектурний центр мікрорайону, вже кілька років вільна від належних форм наочної агітації?!.»
— Неважко здогадатися, — обурювався він, — яку справедливу і принципову оцінку одержить діяльність партійного бюро інституту від вищих партійних органів, особливо враховуючи нове бачення важливості наочної агітації, що випливає з історичних рішень надцятого з’їзду рідної партії?!..
Чолов’яга дещо пом’якшив свою принципову позицію, дізнавшися про мій тупий статус у геометрії керівного чотирикутника, і вже іншим тоном, по-батьківські, заходився повчати мене та заохочувати до плідної ідеологічної роботи.
Він розкрив чималий альбом найкращих зразків наочної агітації і неквапом, милуючися, став гортати сторінки неймовірного жаху, котрі навіть у мене, загартованого двома роками армійської служби, викликали напади нудоти.
Нарешті зупинився на тому, заради чого власне я й мусив оце мучитися, обливаючись млосним потом. Це було кольорове зображення сяючого електричними лампочками крейсера «Аврора», котрого напнули на дах чималого будинку. Але й сам крейсер, з його високими щоглами й гірляндами був ніщо порівняно з вогняним морем, що випромінювали магічні слова: «Слава КПРС».
— Ух, ти! — вихопилося в мене з переляку, і мій ідеологічний учитель зиркнув на мене так, як дивляться люблячі дідусі на своїх улюблених онуків.
— Днями, — несподівано для самого себе вимовив я, —на міському партактивові доповідач згадував про надзвичайну подію, що трапилася в Москві. Вуха чолов’яги наїжачилися, немов антени радіолокатора.
— Так от, — продовжував я зухвало брехати, — в самому серці столиці несподівано перегоріла ціла секція електроламп у літері «В» і, уявляєте собі, весь вечір і ніч палахкотіло «Слаба КПРС»!!. Про подальші кадрові зміни в ідеологічному секторі партапарату столиці годі й казати, — закінчив я трагічно.
Мій партійний наставник зблід і обережно склав альбом.
— Дякую, товаришу, що прийшли й так активно взяли участь в обговоренні важливої проблеми державницької ваги. Справа, розумієш, така серйозна, що ми мусимо вирішувати її капітально, без поспіху...
Відтоді й понині Академмістечко не знало масштабних заходів наочної агітації, виконаних шляхом електроілюмінації. І правильно, мабуть, так спокійніше... Щоправда, одного разу випадково зайнявся черевик на двадцятиметровому полотні із зображенням вождя світового пролетаріату.
Але це вже зовсім інша історія...
