На парламентських слуханнях з обговорення проблем фінансової діяльності та перспектив розвитку банківської системи глава Національного банку Сергій Тігіпко презентував проект Комплексної програми її розвитку на 2003—2005 роки.
На думку загалу, дуже вчасно. Четвертий рік економічного зростання висунув перед банківською системою якісно нові завдання, виконання яких неможливе без предметного законодавчого забезпечення. Наразі багатьом здається, ніби вона зупинилася у своєму розвитку, про що свідчить порівняно невисока капіталізація банків, дорогі кредити, нестача «довгих» та споживчих позичок, наявність на товарних ринках інфляційних очікувань та інше. Запропонований проект програми, який одразу хтось охрестив реформою, можна вважати і відповіддю всім скептикам, яка пролунала з вуст головного банкіра країни.
По-перше, не все так похмуро: за два останні роки капітал банківської системи зріс у 2,3 разу, до 10,1 мільярда гривень. Кошти суб’єктів господарювання за цей час зросли у 2,5 разу, до 20 мільярдів гривень. А кошти населення на рахунках ще більше —у 4,3 разу, до 19,1 мільярда гривень. Кредити підприємствам — у 3,4, а довгострокові — у 4,5 разу. Незважаючи на це, економіці бракує адекватного ресурсу для стабільного розвитку, на чому наголошували у своїх виступах присутні. Тому вектори подальшого розвитку системи, на думку Сергія Тігіпка, мають спиратися передусім на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні. За його словами, НБУ має достатньо інструментів для того, щоб стримати рівень інфляції у межах 6—7 відсотків протягом цього року. Логіка тут проста й зрозуміла: стрибає курс —зростають ціни на товари — скорочуються ринки — населення втрачає віру в банки, для яких це означає втрату клієнта.
Співдоповідь голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Сергія Буряка засвідчила, що народні депутати добре розуміють, чого нині найбільше потребує і банківська система, і конкретний банкір. Про це, зокрема, свідчить і низка архіважливих законопроектів із захисту прав кредиторів, лізингової діяльності та іпотечного кредитування, податкових новацій, недержавного пенсійного страхування, які близькі до затвердження Верховною Радою.
Держсекретаря Міністерства фінансів Петра Ярошенка хвилювала ресурсна база системних установ (зокрема Ощадбанку), народного депутата Василя Гуреєва меншою мірою — захист прав кредиторів, а більшою — платоспроможний попит підприємств (вітчизняні комбайни або тролейбуси споживачі не купують через брак грошей), для народного депутата Володимира Черняка деполітизація Нацбанку важила не менше, ніж збільшення термінів та обсягів кредитування реального сектору економіки та людей. Але всі сходилися на тому, що кредитна база і на сьогодні є вирішальним інвестиційним ресурсом країни. До речі, в березні Нацбанк вже розширив умови для валютного кредитування, істотно спростив процедуру одержання та супроводження кредитів. Відпала потреба постійно підтверджувати свою платоспроможність і недоторканність застави під узяту позику. Значно поліпшено умови рефінансування банків, що здійснюють довгострокове кредитування. Середня ставка за кредитами за два місяці знизилася з 21,8 до 17,6 відсотка. Якщо Верховна Рада, а на слуханнях вона фактично це пообіцяла, подолає низку законодавчих бар’єрів, можна очікувати на більш вагомі зрушення. Їх обіцяє і законопроект Нацбанку «Про внесення змін до деяких законів України з питань відкриття та функціонування банківських рахунків», спрямований на те, щоб вони стали доступніші та привабливіші для вкладників.
Судячи з Комплексної програми розвитку банківської системи, Нацбанк уже взявся за її виконання. Так, у лютому він перекрив дві схеми виведення грошей за кордон, і це — лише початок, бо вдосконалення корпоративного контролю і нагляду також у пріоритетах.
Крім того, Нацбанк пропонує встановити мораторій на податок на доходи громадян за гривневими вкладами та депозитними сертифікатами, справедливо вважаючи, що у такий спосіб він збереже довіру громадян до банківської системи загалом і банкірів зокрема.
Можна купити все, крім довіри. Про це думалося, коли виступав лідер Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. Він навів низку конкретних прикладів, на його переконання, безпідставних «наїздів» представників силових та фіскальних органів на його колег.
Перший віце-прем’єр Микола Азаров слухав уважно: можливо, з чимось не погоджувався. Навряд чи хто проводив моніторинг довіри до банкірів, але його результати вочевидь могли б піднести не один сюрприз. Хтозна, чи не виявилося б, що найменше їм довіряють службовці та службісти силових та фіскальних органів, а найбільше — прості громадяни.
Тим часом у сесійній залі панувала атмосфера цілковитого розуміння тих проблем, які стоять перед банківською системою: повільний темп структурних реформ, недосконалі податки, низька платоспроможність підприємств, невідповідність темпів накопичення банківських капіталів темпам зростання активів та зобов’язань тощо. І не хотілося думати про те, що міжнародне рейтингове агентство Standard Poor’s підтвердило негативний довгостроковий рейтинг для України, тобто вкрай невисоку думку про її платоспроможність на міжнародних ринках. Хотілося вірити Комплексній програмі Національного банку. У разі її підтримання, за словами Голови Нацбанку Сергія Тігіпка, вартість гривневого кредиту подешевшає до кінця цього року до 13—15 відсотків, а доларового —до 7—8, інфляція становитиме 6 відсотків, а обсяг кредитних ресурсів зросте до 52—54 мільярдів гривень.
