Березень розпочався із заяви Олександра Бондаря з проханням звільнити його з посади Голови Фонду держмайна за власним бажанням. Президент України підписав її не одразу, надавши парламентаріям можливість випустити пару, оцінюючи проект урядової Програми приватизації до 2008 року на парламентських слуханнях. Чогось несподіваного для себе, схоже, глава держави не відкрив, зате, цілком можливо, почутого було достатньо для того, щоб задовольнити прохання Олександра Бондаря.

Програмний поворот

Цікаво, що Михайло Чечетов, якого Президент України запропонував на місце Олександра Бондаря, відмовився коментувати відставку попереднього керівника крізь призму урядових намірів. Через це про приватизаційні плани майже не обмовився. Утім, і так зрозуміло, що шестирічна урядова програма приватизації відкриває етап масового розпродажу підприємств-велетів, підпорядковуючи Фонду держмайна всі корпоративні права держави. Він уже розпочався після того, як Президент України ще наприкінці лютого своїм указом скасував урядову постанову про передачу пакета акцій НАК «Нафтогаз України» в управління Мінпаливенерго. Формально міністерство звинуватили в погіршенні фінансово-економічного стану тих АТ, які було передано йому в управління: за два попередні роки загальний збиток від результатів діяльності обласних енергопостачальних компаній (контрольні пакети яких перебували в управлінні Мінпаливенерго), становив майже 217 мільйонів гривень. А неформально це рішення можна вважати стратегічним з огляду на підтримку Президентом України ініціативи Дніпропетровської облдержадміністрації передати в тимчасове управління ФДМУ корпоративні права дочірніх підприємств ДП «Павлоградвугілля» з подальшим його продажем на конкурсі. Отож шанси дніпропетровського бізнесу на придбання об’єктів приватизації нібито зрівнювалися з шансами донецького, якому міністерський сценарій «нерівного шлюбу» шахт відкривав перспективу привласнення акцій якщо не задарма, то — за борги.

З другого боку, Леонід Кучма наче благословляв НАК «Нафтогаз України» на «вибивання» боргів за спожитий газ від імені уряду. До слова сказати, від’єднанням потужних споживачів від газопостачання ДК «Газ України» в березні скористалася на всі сто: потужні промислові велети і підприємства теплоенергетики, в тім числі й Дніпропетровської та Донецької областей, повернули десятки мільйонів гривень боргу. Аби хтось не подумав, що нам до цього немає діла, нагадаю: НАК «Нафтогаз України» від початку року перерахувала вже 529,3 мільйона гривень податків (на 56,3 мільйона гривень більше, ніж за відповідний період минулоріч), що неабияк посприяло виконанню держбюджету в першому кварталі. Отже — й багатьох соціальних програм. Нульова ставка на імпортований природний газ для власних потреб переклала податкові зобов’язання на плечі споживачів, істотно розвантаживши баланси НАК, але ясно, що уникнути бюджетних заборгованостей у майбутньому «Нафтогаз» зможе лише за умови поліпшення розрахунків споживачів (лише енергетики винні мало не 1,5 мільярда гривень).

Що за рогом?

До такої міри крутий поворот у приватизації неминуче перетворює її на серйозний передвиборний чинник: дуже зручно міняти голоси виборців на акції. А ще — стане вирішальним козирем на руках у нерезидентів-інвесторів, які поки що обстоюють свої права в судах (за прикладом покупців Північного гірничо-збагачувального комбінату) або й перед громадськістю (за прикладом нових власників ВАТ «Дніпроспецсталь»), наражаючись на запеклий опір з боку нових українців. Схоже, цього й не сказав Михайло Чечетов, коли зауважив: «Сьогодні Фонд держмайна — і Мінфін, і Мінекономіки водночас». А коли так, зрозуміле й бажання уряду призначити людину, яка бачить за приватизацією не зведення рахунків між фінансовими й комерційними структурами, а конструктивний процес зміни власника. Нагадаю лишень: ще у лютому цього року Олександр Бондар кваліфікував усі «грошовиті» об’єкти, які підлягатимуть роздержавленню цьогоріч як «резонансні і скандальні».

Наступ «Приватбанку» на провідні позиції у нафтовидобувній галузі (довгоочікувані акціонерні збори «Укрнафти» нарешті відбулися в березні) засвідчив, що держава і потужний приватний акціонер, на руках якого 41 відсоток акцій, можуть і мирно порозумітися. Але тільки в обмін на ключові пости в керівництві компанії. Отже, тепер потенційні покупці «Укрнафти» можуть дещо заспокоїтися: дніпропетровці унеможливили проведення конкурсу і, схоже, зосередяться на іншому. Про стратегічні наміри з побудови вертикально інтегрованої компанії на базі добувних потужностей і переробку нафти на західноукраїнських НПЗ не вдалося почути. Зате Приватбанк підтвердив репутацію агресивного покупця на приватизаційному ринку, заявивши про свій намір поборотися на торгах за найспокусливіший і найнеординарніший 25-відсотковий пакет акцій ВАТ «Нікопольський феросплавний завод»(НФЗ), контроль над яким ось уже три роки не випускає банк «Кредит-Дніпро», що входить до групи «Інтерпайп». Спокусливий, бо переможцю конкурсу передадуть в управління ще один 25-відсотковий державний пакет акцій! Бо успішна робота металургійної галузі неможлива без феросплавів — компонентів, які застосовують у сталеплавильному виробництві для легування і розкислювання. За сучасних технологій жодну марку сталі не виплавляють без використання феромарганцю, силікомарганцю або феросиліцію, якого не виробляють на НФЗ, проте виробляють у Запоріжжі та Стаханові — на заводах, які небезпідставно пов’язують із групою «Приват». Спостерігачі підрахували, що частка цих підприємств на ринку становить майже 42 відсотки феросплавів, лише трішки поступаючись НФЗ. На цю обставину вже звернули увагу в Антимонопольному комітеті України, бо результати конкурсу з приватизації НФЗ можуть призвести до цілковитої монополізації ринку. А відтак — до невідворотного підвищення вартості феросплавів, зростання собівартості сталі на внутрішньому та зовнішніх ринках, згортання виробництва, різкого скорочення заробленої за кордоном валюти.

Чи треба пояснювати, якими темпами за такого розвитку подій зростатиме валовий продукт, яких втрат зазнає держбюджет! За такі розрахунки вочевидь візьметься і спеціальна балансова комісія, створена на вимогу металургів у березні під час боротьби з дефіцитом коксу, металобрухту, іншої сировини. Але я не здивуюсь, якщо її результат не збігатиметься з результатом, який одержав Кабінет Міністрів ще 20 лютого цього року, затвердивши на своєму засіданні Програму приватизації на 2003—2008 роки. Якщо парламент не заперечуватиме, ми ще станемо свідками багатьох конкурсів з обмеженим колом претендентів на об’єкт і радниками, вільного доступу на біржові торги представників офшорних компаній, аукціонів зі зниженням ціни і продажу на біржах 25-відсоткових пакетів акцій, стратегічно важливих для економіки підприємств. Безперечно, це сприятиме залученню в країну інвестицій і зростанню капіталізації компаній у приватизаційному вирі. Але водночас надаватиме боротьбі за власність запеклішого характеру. Така ситуація, як показав березень, буде не менш відповідальним випробуванням для уряду Януковича, ніж загроза зростання цін на хліб, яка здатна похитнути і соціальну, і макроекономічну стабільність.