У середині березня Кабінет Міністрів передав парламенту на розгляд доопрацьований проект своєї Програми, який народні депутати вивчатимуть упродовж місяця. Якби не війна на Близькому Сході, надзвичайна ситуація на зерновому ринку, мало не тектонічні зрушення на кредитно-валютному ринку, зрештою, якби не сіятися, це не пройшло б до такої міри непомічено.
А реалії примусили засоби масової інформації обмежитися констатацією порозуміння, досягнутого між народними депутатами й урядовцями стосовно невідкладної потреби провести податкову реформу і вступити до СОТ. І мало хто сумнівався в тому, що проект у такому вигляді буде затверджений в сесійній залі Верховної Ради. Непокоїло інше.
Російський чинник
Про війну на Близькому Сході країна починала говорити, щойно поверталася зі служби або робочої зміни. «Ви помітили, з прилавків речових ринків зникли турецькі товари?» — «А де ви бачили човника, який поїде за ними на фронт?» — «Чи не спричинить подорожчання нафти на світових ринках зростання цін на нафтопродукти в Україні?» — «Хтозна: увечері ціни за барель зростають, а вранці — падають»...
Нестабільність — прикмета першого тижня війни. Тому найбільше турбувало всіх, як довго вона триватиме? Якщо обернеться швидко, то ціна за барель може впасти до 10 доларів, а затягнеться — може підскочити до 80! Війна, хоч і була передбачувана, захопила європейців зненацька: діловий світ зіщулився від раптового усвідомлення багатомільярдних збитків на німецьких, французьких, голландських, італійських ринках. А в Україні запитували, що робити з доларами, які до цього були сімейним мірилом усіх заощаджень. «Ви не підкажете, яким банкам можна нині довіряти?»
Через телебачення Нацбанк запевняв: причин для занепокоєння немає, ринок — стабільний, от якщо війна затягнеться... Нові й нові запитання спантеличували, заганяли в кут і притискали до стіни, а зрештою — залишалися без відповіді. Що ближче союзницькі війська наближалися до Багдада, то міцнішала впевненість у тому, що війна таки затягнеться. На її продовження Буш попросив 74 мільярди доларів, сотні мільярдів вже зарито в землю разом з першими жертвами.
Не інакше як про те саме, тільки в дещо іншому ракурсі, говорили віце-прем’єр російського уряду Михайло Христенко з нашим Прем’єр-міністром Віктором Януковичем. Узагалі, наслідки близькосхідної війни наш уряд вимушений розглядати під російським ракурсом, оскільки від східного сусіда до нас потраплять і нафта, і природний газ. До речі, неабияка частина — за міждержавними домовленостями, порушувати які в односторонньому порядку не заведено. А з огляду на те, що Михайло Христенко запевнив, що Росія не збирається поки що підвищувати ціни на вуглеводні, наш бензин може подорожчати через внутрішні чинники, які не мають жодного відношення до війни в Іраку. Згадайте: пально-мастильні матеріали подорожчали вже в лютому внаслідок різкого зростання тарифів на перевезення нафти (на 27 відсотків) та світлих нафтопродуктів (на 15 відсотків), про що ми звітували в тижневих балансах.
Вартість нафтопродуктів зумовлює низький попит, тоді як у лютому «Укрзалізниця» частенько зривала графіки поставок вагонів на НПЗ — продуктотермінали були вщерть заповнені. Це спостерігалося в момент, коли компанія «Укрнафта» переймалася створенням стратегічного запасу нафтопродуктів, аби запобігти ймовірному зростанню цін через війну в Іраку. Тоді, коли уряд просив трейдерів збільшити поставки нафти на НПЗ. Коли на УМВБ погоджували механізми аукціонної торгівлі нафтопродуктами. Отже, права рука ніби не знала, що робить ліва, зате розум, схоже, сподівався на приїзд віце-прем’єра Михайла Христенка, котрий пообіцяє: у разі форс-мажору росіяни допоможуть. «ТНК-Україна» пообіцяла, зі свого боку, цьогоріч поставити на «ЛИНОС» майже 6,2 мільйона тонн нафти. Компанія «Лукойл-Україна» також не залишить свої заправні станції без бензину. І «Татнафта», можливо, дасть своїй українській «дитині» 12 мільйонів тонн вуглеводнів. Додамо ще нафтопродукти, перероблені з сировини власного видобутку, і повіримо Президентові України: вистачить. Якщо, звісно, війна триватиме недовго.
Хлібний форс-мажор
Але повірити навіть Президенту важко. Коли вартість української продовольчої пшениці в лютому стрімко зросла, а тонна борошна вищого та першого сорту, разом із житнім, подорожчала за лічені тижні майже на 100 гривень, ми вже одержали форс-мажор у вигляді безробітних млинів та нечуваних цін на хліб у крамницях багатьох регіонів.
Наші пекарі також дивилися на проблему під добре знайомим ракурсом. Вартість однієї тонни російського борошна вищого сорту становила 850—900 гривень, а українського — 1000. Отже, виходило, що, закуповуючи борошно в колег Михайла Христенка, відмовившися від переробки власного зерна, можна заощаджувати на кожній тонні 100—200 гривень. І наші мельники швидко «присіли» на імпорт. За деякими оцінками, наприкінці місяця частка російської пшениці, яку переробляли в Україні, сягнула 70 відсотків. Скажете, все спливло, як білий сніг? Нічого подібного, бо ми стоїмо на порозі сезонного подорожчання зернової продукції. Тож не дивуйтеся, якщо у квітні ціни на борошно вищого сорту зростуть до 1250—1300 гривень за тонну, а на борошно першого — до 1150—1200 гривень за тонну, залежно від динаміки зростання вартості зерна. Регіональні органи влади тепер сподіваються зафіксувати ціни на хліб адміністративними важелями — граничними рівнями рентабельності та торговельними надбавками, від чого можна розраховувати на позитивний, але тимчасовий ефект. Переважають ризики загострення ажіотажного попиту на хліб та продажу його з-під поли. У Києві шукають винних у форс-мажорі: екс-віце-прем’єра Леоніда Козаченка відправили в ізолятор тимчасового утримання за «перевищення», «зловживання», «ухилення» під час порушеної дев’яностої (!) хлібної кримінальної справи.
У березні, до речі, спливло 100 днів перебування при владі уряду Віктора Януковича. Цей період можна оцінювати по-різному, але нема сумніву, що хлібний форс-мажор — це перше серйозне випробування для уряду. Адже вкупі з накопиченими боргами у заробітних платах та інфляційними очікуваннями він здатен призвести і до соціальної, і до макроекономічної нестабільності. А це ставить під сумнів реалізацію урядової програми, яка вже потрапила на затвердження в парламент. Хіба що уряд сподівається на кредити від МВФ або на те, що коли б трапилося щось, своє потужне монетарне плече підставить Нацбанк.
Нацбанк не всесильний
Національний банк має міцні монетарні плечі, але він не всесильний. Банкіри також за якомога швидке закінчення війни, початок якої зміцнював позиції долара по відношенню до євро і гривні. Але банкірам добре відомо, що ця тенденція швидкоплинна, а падіння долара, якщо не припинити війну, здатне поставити економіку на коліна: до 70 відсотків зовнішньоторговельних контрактів, державні резерви — в американських доларах.
У березні Нацбанк видав комерційним банкам більше кредитів, ніж за весь минулий рік. З 11 по 14 березня останні проковтнули 1,4 мільярда гривень, що свідчило про емісію платіжних засобів, яка замортизувала виплату двох мільярдів гривень зовнішнього боргу і дещо покращила ресурсну ситуацію в банківській системі. А вона таки потребувала вільних коштів, про що на початку місяця свідчило зростання ставок навіть за «нічними» кредитами. Майже два мільярди гривень кредитних ресурсів могли сигналізувати про те, що НБУ в такий спосіб підтримує поточну ліквідність банківської системи. Звідси — й безпрецедентна лібералізація валютної та кредитної політики, ініційована головою НБУ Сергієм Тігіпком, поява привабливіших пропозицій для фізичних осіб на ринку казначейських зобов’язань і багато інших новацій, про які ми вже згадували в тижневих балансах. З огляду на Близький Схід, банкіри правильно розцінили, що єдиними порятунком від імовірних наслідків війни для стабільності гривні сьогодні є гроші на руках у населення. Хвала Богу, і населення, нехай навіть підсвідомо, йде за банкірами, про що свідчило в березні зростання вкладів та банківських депозитів. У квітень країна ввійшла, запитуючи: «Коли ж ота клята війна сконає?».
