Про бідного «буржуя»
скажіть своє слово
В Україні чимало кажуть про те, що продукція наших заводів і фабрик неконкурентоспроможна, оскільки в декілька разів перевищує аналогічну закордонну за затратами енергії та робочої сили, в її вартість включено величезні накладні витрати. Через це до нас не йдуть інвестори. Але якщо цей самий інвестор усе-таки приходить і починає реальні перетворення, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, з’являються люди, які здіймають галас з приводу і без приводу, нерідко прикриваючись турботою про «благо народу», просто намагаються заробити дешеву популярність. По приклади далеко ходити не треба.
Нещодавно керівників низки великих підприємств гірничо-металургійного комплексу України, що, як відомо, дають половину валютних надходжень країни і майже 60 відсотків від її загального валового доходу, деякі видання звинуватили у тому, що вони, мовляв, під виглядом модернізації виробництва, викидають на вулицю робітників. Згадували і Єнакієвський металургійний завод (ЄМЗ) (котрий відзначив нещодавно своє 105-річчя), незважаючи на те, що підприємство набирає обертів. У грудні 2002 року успішно завершено перший етап його реконструкції, запущено машину безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) і ківш-піч, другий такий самий комплекс стане до ладу наступного року. Автори проекту, покладеного в основу плану комплексної реконструкції заводу, стали лауреатами Державної премії в галузі науки і техніки 2002 року, а Прем’єр-міністр Віктор Янукович назвав ЄМЗ «моделлю стратегії розвитку всієї галузі, яка дає змогу накопичувати досвід для створення інноваційної моделі розвитку держави».
Як з’ясувалося з бесіди з директором ЄМЗ Леонідом Литвиновим, поки що з підприємства не з власної волі не пішла жодна людина. Хоча зміни у кадровій політиці вже почалися. На чільне місце ставиться питання не про зменшення кількості працівників на виробництві, а про підвищення їх кваліфікаційно-професійного рівня. Це стосується передусім перенавчання робітників і керівників середньої управлінської ланки. Вже сьогодні 438 металургів вчаться на заочних відділеннях вузів і 176 — без відриву від виробництва в технікумах. Окрім промислового значення, реконструкція ЄМЗ важлива ще й тому, що підприємство містоутворювальне. Сьогодні на заводі працює кожний четвертий працездатний мешканець Єнакієвого, а частка його виплат до міського бюджету і Пенсійного фонду — відповідно 70 відсотків і 60. Паралель провести неважко: майбутнє міста напряму залежить від успіху реконструкції заводу.
А проблем за роки незалежності на підприємстві накопичилося чимало. Погляньмо на «вузькі місця» з економічної точки зору, оскільки вони істотно впливають на вартість продукції, а отже, на її конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Одне з них — накладні витрати. На двох «із сошкою» — робітників основного виробництва — на ЄМЗ припадає один «з ложкою»: будівельні, ремонтні, транспорті служби, соцкультпобут. Безперечно, без багатьох із них не обійтися. На підприємстві вже створено внутрішньозаводську комісію, яка розглядає питання кадрової політики і підвищення ефективності праці в кожному з цехів та окремих службах. На думку керівництва ЄМЗ, підрозділи, що залучаються безпосередньо до реконструкції заводу, можуть почуватися спокійно: роботи їм вистачить до 2010 року. В перспективі планують на їх базі створити спеціалізований будтрест.
Підрозділи соцкультпобуту стануть окремими самостійними структурами. Це виправдано: ніде за кордоном немає «пережитків соціалізму» у вигляді заводського кінотеатру. Але підуть побутовики на вільні хліби не «голі», а з усіма основними й оборотними коштами — «крутіться», заробляйте собі на життя, а не чекайте на подачки від «доброго дядечка».
Болюча тема — пенсіонери, люди, які віддали заводу не один десяток років життя. Таких більш як 2000 осіб, і саме їхнє питання буде розв’язане насамперед. Причини ці виникли небезпідставно. Металургійний завод — небезпечне виробництво: тут розплавлений метал, перегріта пара, машини й механізми, що рухаються. Людей похилого віку через слабку реакцію віднесено до контингенту підвищеного ризику. До того ж ветеранів гарантовано підтримує держава. Кожному, хто йтиме, у касі ЄМЗ видадуть по дві місячні заробітні плати, а заводській раді пенсіонерів підприємство щомісяця виділяє не менш як 5000 грн. для адресної підтримки незаможних. Нарешті, найголовніше — час лома, лопати й кувалди минув. Досвід засвідчує: робітників, старших за 50 років, перевчити на електронне обладнання практично неможливо.
А от працівники «від 18 і старше» з обжимного цеху, цеху виготовлення форм для злитків, блюмінгового, вальцетокарного, транспортного і низки інших, руки яких звільняться після пуску другої МБЛЗ, цілком можуть стати у пригоді на інших дільницях заводу. Звичайно, для цього доведеться піднатужитися: освоїти нові навички, а то й перекваліфікуватися, змінити професію. До речі, Кодекс законів про працю за всіх часів — і радянських, і «незалежних» — дозволяв і дозволяє такі перестановки, спричинені виробничою потребою. А того, хто, б’ючи себе у груди, «качає права»: я, мовляв, токар і слюсарем не працюватиму, — керівництво підприємства має повне право звільнити за скороченням штатів.
Ще одне цікаве питання: що буде з фондом оплати праці? Чи не збирається керівництво змусити робітників, що залишилися, працювати більше за ті самі гроші? Леонід Литвинов відвертий: «Жодної копійки з фонду оплати праці не братимемо, заробітну плату тих, хто пішов, перерозподілять між працюючими. І все-таки, незважаючи на максимально виважений підхід до розв’язання соціальних проблем тих, кого звільняють, не дає спокою думка: а чи немає альтернативи скороченню? Можливо, варто залишити й обжимний, і решту цехів? Бог з ними — з величезною перевитратою електроенергії, зі спалюваними дарма тисячами кубометрів природного газу для повторного розігріву застиглого металу під час прокатки, зі шкідливими викидами оксиду азоту і сірчаних ангідридів, що падають сьогодні на голови городян через застарілі технології? Зате нікого не треба буде скорочувати... А через кілька років повітря в місті й так стане чистішим: не реконструйований до кінця ЄМЗ припинить працювати, бо його занадто дорогий прокат стане нікому не потрібний. Тоді без шматка хліба залишиться переважна частина мешканців Єнакієвого. Якось про це в поспіху, турбуючись про «благо народу», забули...
А якщо говорити серйозно, незадоволені переважно ті, хто відчуває: отримувати незароблену плату більше не вдасться. Переважна маса робітників підтримує керівництво ЄМЗ. Незважаючи на те, що йому іноді доводиться вдаватися до непопулярних заходів, закривати нерентабельні дільниці, скорочувати зайві робочі місця. Що зробиш, задля досягнення мети треба бути прагматиком. Але, на мій погляд, цей прагматизм у сто разів патріотичніший за пусті популістські заклики і гасла.
