Минулий рік для цукроваріння видався примітним: у поганому сенсі цього слова. Уперше за роки незалежності виробництво в батьківщині білого піску впало нижче критичних півтора мільйона тонн. Не причина, щоб впадати в паніку, але привід для того, щоб замислитися, очевидний. Мінімум, необхідний нашій державі для внутрішнього споживання, — 1,6 мільйона. А коли нижче, то це вже загроза продовольчій безпеці. Провальні підсумки торішньої солодкої кампанії очевидні, якщо враховувати, що політика державного регулювання має на меті «недопущення спаду виробництва цукру і створення умов для нарощування його виробництва».
Чому, власне, так сталося, що могутня ще донедавна галузь втратила свої позиції? Відповідаючи на це запитання, фахівці Інституту цукрового буряка Української академії аграрних наук кажуть, що значне скорочення посівних площ під корінцями, зниження врожайності гектара і настільки мала кількість зварених солодких кристалів — це усього лише вершина кризового стану «цукрового» айсберга. Передумови для обвалення кристалічної піраміди виникли не вчора. Якщо подивитися в корінь проблеми, то в списку причин нинішнього стану галузі — відсутність контролю з боку держави за роботою таких стратегічно важливих об’єктів, що мають безпосереднє відношення до продовольчої безпеки країни, якими є цукрозаводи.
Мало продумана свого часу ваучерна приватизація призвела до переходу їх у другі, треті тощо руки. За рідкісним винятком, людей, що стали господарями підприємств, навряд чи можна назвати ефективними власниками. Хоча приватизацію і проводили заради того, щоб відшукати кожному заводу саме такого господаря. До чого насправді призвели подібні піклування, промовисто свідчить картинка з теперішнього життя переробних підприємств. Чимало заводів їх новоявлені хазяї, купивши за безцінь, просто відправили в металобрухт, вважаючи, що так вигідніше для бізнесу. Втратили роботу сотні тисяч осіб, а соціальна сфера, що «при трубі», втратила захист. Немає в галузі і чіткого плану реструктуризації. Заводи вмирають стихійно. Але якщо галузь старатегічна, то й кількість непрацюючих заводів має визначати держава. Єдине — для цивілізованого їх виведення з обороту потрібні бюджетні кошти, щоб узяти під опіку і людей, що стали безробітними, і «соціалку». Звичайно, політика «виживає найсильніший» дешевше. Наслідок: із 192 цукроварень, що ще донедавна мала держава, позаторік працювали 147, у минулому році — 128. А ті, що залишалися на плаву, переробляли буряк 15—40 діб, замість 90 оптимальних. Чи правильно визначить такий підхід необхідну для країни кількість заводів — ще питання.
Іншою причиною економічного колапсу в галузі фахівці називають непродумане реформування аграрного сектору. В результаті великі сільгоспформування, здебільшого, розпалися. Реформа породила нові, різні за розмірами, у тому числі дрібні, господарсько-виробничі структури, що не сприяють вирощуванню цукрового буряка за індустріальними технологіями. На заході країни 30—60 відсотків площ під солодкими коренями припадає на присадибні ділянки громадян. Це при тому, що значна частина господарств втратила інтерес до вирощування коренеплодів. До того ж відбулася значна деградація матеріально-технічної бази галузі. Зношеність наявних потужностей оцінюють у 60—70 відсотків. Майже всі вони морально застарілі. Звідси — висока собівартість виробленого білого піску, його ціна часто-густо неконкурентоспроможна порівняно з ціною контрабандного, зробленого в сусідніх країнах аналогічного продукту. Технічний голод переживають тепер і багато агроформувань. Давно загублені інтеграційні зв’язки з постачальниками сільгосптехніки, міндобрив. Солодкі корінці врожаю-2002 здебільшого збирали вручну.
Галузь «з’їдають» чимало інших проблем, що, звичайно ж, стануть актуальними в нинішньому сезоні. У країні не сформовані механізми, які регулюють товарний ринок сировини, посівного матеріалу і цукру, немає цивілізованої оптової торгівлі білим піском, вона замінена стихійно-хаотичними торгами. Процес виробництва бурякового солодкого продукту лихоманить від надмірної кількості імпортованого в країну на пільгових умовах цукру-сирцю — законопроект на ввезення 260 тонн такого напівфабрикату незабаром розглянуть у сесійному залі Верховної Ради. Чимало піску просочується через прозорі кордони контрабандними шляхами. Про це і багато чого іншого — в наступних публікаціях.
