Перед пологами Альвіна ділилася з сусідками: напевне, вона залишить дитину. Ні до чого їй тепер ще один рот. І тих трьох, що має, годувати важко. А живе Альвіна з черговим співмешканцем на його території. Отож і йому її діти байдужі.
Народивши хлопчика, швидко одужала. Дитина мала деяку патологію, то й тримали немовля під ковпаком. Нудячись у лікарні, Альвіна вже почала думати, як їй реалізувати свій план. Звернулася до лікаря: може, пустять її додому, бо треба підготувати кімнату для дитини, дрова у господарстві закінчилися, треба десь їхати купувати. А тим часом за тиждень синок піддужає, вона його й забере. Навіщо їй даремно державний хліб у лікарні їсти? Породіллі виписали лікарняний, довідку про народження дитини і пустили додому.
Чи білила Альвіна кімнату, чи заготовляла дрова — те нам не відомо. Якби дбала про малюка, то робила б це задовго до його народження. А на волю рвалася, бо вже не мала терпцю, так хотілося випити. Без чарки вона світом нудила. Дізнавшись, що може отримати солідну грошову допомогу як мати вже четвертої дитини, що на лікарняний з патологією припаде гарна копійка, Альвіна зраділа.
Була в неї і в татуся тепер забава — пили та гуляли на радощах.
А тим часом у лікарні вже кинулися на пошуки матусі-зозулі. Сусідки Альвіни по палаті розповіли про її наміри, сама мати не показувала носа, отож «державну» дитину вирішили, як і належить, узаконити, давши їй ім’я та виписавши у найближчій сільраді документи. Так людство поповнилося ще одним громадянином, якого нарекли Володимиром Петровичем, залишивши материне прізвище.
Та Альвіні хтось доніс, що її шукають, що тепер заберуть у неї гроші. Кинулася вона до лікарні: ось я, прийшла забирати сина! І хто вам таке наговорив, що я свою дитину покинула? Разом з дитиною їй видали свідоцтво про народження. Не заглядаючи до нього, подалася штукарка додому. А тут її чекало справжнє пекло: чию ти дитину мені принесла, хто її батько, чому це вона записана Петровичем, коли я Степан? Матуся знічев’я заглянула в документ. Ой лишенько! Не обійшлося без стусанів. Поїхала Альвіна до свого села, пішла до сільради. Випишіть мені свідоцтво про народження сина. Документ їй видали, увічнивши на папері ім’я співмешканця. Та й ім’я хлопчику дали вже те, яке мама назвала: Владислав.
Так замість одного новонародженого прийшло у світ одразу два — під різними іменами та ідентичним прізвищем, що, звісно, добре для... статистики. Від матері тепер вимагають повернути одне свідоцтво, а вона боїться, що заберуть... ні-ні, тепер вона вже не про гроші дбає, а запевняє, що цього разу таки про дитину.
Хмельницька область.
Від автора. З етичних міркувань ім’я матері змінено, її прізвище та назви сільрад не вказано.
