За статистикою, на планеті щорічно пропадає безвісти близько двох мільйонів осіб. Переважна більшість таких зникнень пояснюється цілком природними причинами: вбивства, нещасні випадки, стихійні лиха... Іноді люди «зникають» за власним бажанням. Але частина подій у звичайні рамки не вкладається.
У 1915 році на півострові Галіполі (Туреччина) генерал Гамільтон відправив на допомогу союзникам для захоплення Константинополя частини британського Норфолкського полку. Біля одного з пагорбів на дорозі перед похідною колоною згустилася дивна хмара. Кілька сотень солдатів необачно ввійшли в неї. І тут хмара відірвалася від землі і попливла в бік Болгарії. Солдатів, що ввійшли в неї, більше ніхто ніколи не бачив.
У 1924 році в Іраку британські пілоти Дей і Стюарт зробили вимушену посадку в пустелі. Їхні сліди, що вели від літака, було чітко видно на піску. Але незабаром вони обривалися... Льотчиків так і не змогли знайти, хоча навколо місця аварійної посадки не було ані сипучих пісків, ані закинутих колодязів. Не було в той день і піщаних бур...
1930 рік, селище ескімосів Ангікуні (Північна Канада). Безслідно пропали всі мешканці. У порожніх житлах залишилися одяг, їжа над вистиглими вогнищами і навіть гвинтівки, без яких жоден ескімос ніколи не вийшов би з дому. Мисливець Джо Лейбел, який перший виявив, що село збезлюділо, повідомляв також, що спорожніли навіть могили на сільському цвинтарі. Мерці зникли разом із живими...
Є чимало гіпотез, що намагаються пояснити такі випадки. Одна з них стверджує, що на Землі існують аномальні зони, які являють собою «ворота» до інших просторових і часових вимірів. Дослідники феномену зібрали чимало розповідей про такі зони. Цікаво те, що в багатьох розповідях згадується або червоне світіння, або багряне, а то й просто д и в н и й туман.
Крім того, є чимало стародавніх легенд про людей, що потрапляли на галявини, де феї влаштовують свої свята. У деяких із цих легенд теж згадується дивний туман... Безумовно, багато історій із загадковими зникненнями можуть бути щирою оманою чи просто розіграшем. Але коли припустити, що хоча б частина з них відповідає істині, то які висновки можна зробити? Версію про «рівнобіжні світи» підтримують не лише випадки «зникнень», але й факти не менш загадкових «появ».
У листопаді 1952 року на Бродвеї автомобіль збив невідомого чоловіка. Він загинув на місці. Шофер і свідки запевняли, що жертва з’явилася на вулиці раптово, «немов упала згори». Тіло відвезли до моргу. Поліцейські звернули увагу, що загиблий одягнений у костюм дуже давнього крою. Ще більше їх здивувало посвідчення особи, видане 80 років тому. У кишені жертви виявилися не менш старі візитні картки. При перевірці адреси з’ясувалося, що зазначену в них вулицю ліквідували більш аніж півстоліття тому! Внаслідок подальших пошуків знайшли бабусю, яка повідомила, що її батько пропав 70 років тому за загадкових обставин — пішов гуляти Бродвеєм і не повернувся. Вона показала поліцейським фотознімок, де молодий чоловік, дивовижно схожий на жертву аварії, усміхаючись, тримав на руках дівчинку. На знімку стояла дата: квітень 1884 року...
Улітку 1912 року багато газет Великобританії написали про загадкову історію, що трапилася в залізничному експресі, який ішов з Лондона до Глазго. На очах двох пасажирів у вагоні зі страшним лементом виник літній чоловік. Одяг на ньому був дивного крою, волосся заплетене в косу. В одній руці він тримав довгого батога, в другій — надкушений шматок хліба. «Я Дрейк, візник із Четнема, — голосив чоловік. — Де я? Куди я потрапив?» Один зі свідків побіг по кондуктора, а другий залишився наглядати за дивним містером Дрейком. Коли перший повернувся, то побачив, що візник пропав, а його попутник непритомний. Викликаний кондуктор вирішив, що його розігрують, але на сидінні залишилися матеріальні свідчення пригоди — батіг і трикутний капелюх.
Не менш загадковий випадок, теж пов’язаний із залізницею, стався у 1955 році поблизу Севастополя. За свідченням письменника-мариніста Миколи Черкашина, шляховий обхідник Петро Устименко в ніч на 29 жовтня чергував на залізничному переїзді під Балаклавою. Близько другої години він начебто побачив, як з боку колишньої гілки, побудованої ще в дев’ятнадцятому столітті англійцями, від якої залишився тільки насип, іде потяг. Мало того, що поїзд рухався без рейок, — паровоз і три пасажирські вагончики зовсім не були схожі на звичні радянські моделі і справляли враження дуже давніх. Потяг їхав без вогнів, з боку гори Гасфорта. При переході на головний шлях Петро Григорович ясно почув, як клацнули зняті давним-давно стрілки. Поїзд пройшов, і доглядач вибіг на старе полотно. Там не залишилося жодних слідів, навіть прим’ятої трави.
Наступного разу тривагонна примара з’явилася у вересні 1991 року на переїзді в Полтавській області. Потяг зі щільно закритими шторами, відчиненими дверцятами і порожньою кабіною машиніста рухався зовсім безшумно. На його підніжку, як розповідає Черкашин, вдалося заплигнути дослідникові феномену Василю Лещатому. Він був прихильником версії, що потяг цей через певні причини потрапив у часову аномалію. Наскільки це відповідає дійсності, сказати важко: останній раз Лещатого бачили на площадці вагона злощасного поїзда.
Українські фахівці з вивчення аномальних явищ вважають, що масштабні техногенні споруди так само, як і стихійні лиха, не лише здатні впливати на рух часу, але й можуть стати причиною виникнення хрональних складок.
Ще одна історія, що цілком може підтвердити це припущення, відбулася в наші дні в Кіровоградській області, неподалік від Знам’янки. Родина Семенюків, вирішивши провести вихідні на лоні природи, на автомобілі виїхала до лісу. Вже надвечір, знайшовши затишну галявинку, почали розташовуватися на нічліг. Та почався дощ і трохи змінив плани: ночувати вирішили в автомобілі. Серед ночі чоловік почув стукіт у вікно. Розплющивши очі, він побачив незвичайну постать, освітлену місячним сяйвом. Чоловік був одягнений у знайому з фільмів німецьку військову форму. На шиї в несподіваного візитера висів автомат. Солдат збуджено жестикулював, явно вимагаючи прибрати машину з галявини. З переляку хазяїн насилу зміг завестися. А ледь «Жигуль» подався вперед, позаду пролунав сильний тріск. Величезне дерево впало саме на те місце, де тільки-но стояв автомобіль. Пізніше врятовані довідалися, що під час війни в цьому лісі йшли запеклі бої.
