— Пригадую, як років три тому до нас по консультацію і пораду прийшла заступник директора Рівненського ліцею-інтернату, — розповідає помічник прокурора Рівненської області з питань нагляду за дотриманням законів про права неповнолітніх, молодший радник юстиції Ольга Крот. — Мама одного з кращих ліцеїстів одержала шанс попрацювати за кордоном і просила на п’ять місяців залишити сина на вихователів. Точніше, потрібно було за ним приглянути лише два місяці, а на літні його відправили б на відпочинок у табір чи санаторій. Ми тоді розповіли заступнику директора, скільки обов’язків у опікуна. Адже він цілком відповідає за долю дитини.
Ще кілька років тому такий випадок був винятком. Нині безробіття, неможливість працевлаштуватися на батьківщині, злигодні змушують наших співвітчизників масово виїжджати на заробітки за кордон. Серед заробітчан особливо багато жінок, які в силу життєвих обставин змушені самі виховувати дітей, а відтак розраховують лише на власні сили. Але пошуки роботи за кордоном породили іншу проблему — бездоглядність дітей, яких вони залишають в Україні. Це за радянських часів у батьків, які перетинали кордон, цікавилися, на кого вони залишають своїх дітей, чи буде за ними належний догляд. Нині це питання під час виїзду на заробітки за кордон не постає. А даремно, бо є випадки, коли діти потрапляють до людей байдужих, жорстоких.
Саме таким знайомим припоручила свою трирічну доньку Каріну одна з рівнянок. Жінку можна зрозуміти: вона — вихованка дитбудинку, без даху над головою, без роботи, без чоловіка, без допомоги рідних, хотіла заробити на більш-менш достойне існування. Її помилка лише в тому, що залишила дочку на людей, які не мали досвіду виховання малят, та ще й вживали наркотики. А відтак Каріна плакала від холоду і голоду. І хто знає, чим би все це закінчилося, якби не втрутилися сусіди, які крізь тонкі стіни сучасних квартир чули той постійний дитячий плач. А коли у квартиру «опікуна» зайшли співробітники кримінальної міліції у справах неповнолітніх Рівненського міськвідділу УМВСУ і служби у справах неповнолітніх Рівненського міськвиконкому, вони були шоковані побаченим: дівчинка була в синцях, колотих ранах і стан її здоров’я викликав тривогу. Спочатку над Каріною чаклували медики, потім три місяці вона була в дитячому притулку, а нині перебуває в Рівненському дитячому будинку. Тим часом від мами Каріни жодних звісток.
— Згідно з законом, якщо за шість місяців мати Каріни не з’явиться, то дівчинка підлягає усиновленню, — каже Ольга Крот. — Вона дуже гарненька, а тому, із цим не буде проблем. Хоча найкращим варіантом для неї було б, якби приїхала її рідна мама.
— У нашому Костопільському районі є школи, де майже двадцять відсотків учнів залишені батьками, які подалися на заробітки за кордон, на дідусів, бабусь, знайомих або на людей, яких найняли, щоб вони піклувалися про дітей, — розповідає начальник районного відділу освіти Костопільської райдержадміністрації Валентина Загребельна. — Не завжди такі опікуни мають вплив на дітей. А тому я бачу вихід із цієї ситуації у створенні в районі пришкільного інтернату, де діти могли б перебути кілька місяців, впродовж яких батьки на заробітках. Тут мають бути належні умови для проживання дітей, професійні вихователі. Приміщення для такого пришкільного інтернату в районі є, можна було б використати дитсадки, де низька заповненість дітьми. Можливо, знайдемо інший варіант. Але впевнена, що таку актуальну проблему потрібно вирішувати.
У зв’язку з цим пригадався ще один випадок, який стався у Рівному. Мама поїхала на заробітки в Польщу, залишивши на старшого вісімнадцятирічного сина меншого — школяра. Юнак не міг знайти постійного місця роботи, перебивався тимчасовими заробітками, щоб у такий спосіб прогодувати себе і молодшого братика. Тим часом батько (він хоча й розлучився з дружиною, але мешкав в одній з колишньою сім’єю квартирі) пиячив, чим, звичайно, дратував дітей. Чоловік не заплатив за телефон, який зв’язківці погрожували відключити. Це й спричинило конфлікт між старшим сином і батьком, який закінчився трагічно: юнак зопалу встромив ножа у серце тата. Витоки цієї трагедії, на мою думку, соціальні. Адже подружжя після розлучення через матеріальну скруту не мало змоги розміняти помешкання (а держава не може гарантувати такий обмін), а тому змушене терпіти одне одного, що й закінчилося трагічно. Нестатки штовхнули матір на заробітки, а відтак віддалили від дітей, яким ще потрібна мамина підтримка — не лише матеріальна, а й моральна. І ось що з цього вийшло.
До слова, у прокуратурі області мені навели ще чимало випадків, коли через виїзд за кордон на заробітки розпадаються сім’ї, діти потрапляють під поганий вплив і навіть у кримінальні історії...
Рівненська область.
