Одразу зазначимо: ми не за і не проти Дон Жуанів. І не збираємося ні оспівувати, ні викривати цих безвідповідальних приборкувачів дамських сердець. Але й заперечувати їх існування й особливе значення для прекрасної статі — справа нерозумна. До того так сталося, що одразу кілька авторів «Сім`ї», не змовляючись, зачепили тему донжуанства.
Упродовж століть Дон Жуан і його послідовники були злодіями, що ними залякували «цнотливих дів», і героями довільних побрехеньок у будь-якому товаристві. Ставлення до героїв-спокусників залежить від того, наскільки близька особа ставала «жертвою» його подвигів. Тоді як ставлення самих тимчасових обраниць Дон Жуана зазвичай було навдивовиж ідеалістичним і захопленим. Принаймні на початку...
Затятим захисником донжуанства також був французький філософ Альбер Камю. Розмірковуючи в «Міфі про Сізіфа» про абсурдність як першопричину і закономірність багатьох явищ життя, Дон Жуана він називає «абсурдною людиною», котра має потребу віддавати свою любов, щоразу поринати в шалений коловорот пристрасті, генієм, що знає свої межі. Адже, відповідно до того самого Камю, «хіба для того, щоб кохати сильно, необхідно робити це рідко»?..
