Із десятирічною Алінкою Розенталь стався нещасний випадок. У кількох метрах від свого будинку Алінка впала з дерева на бордюр міської асфальтівки. В результаті — струс мозку, перелом хребта.
Після двох складних операцій і тривалого перебування у реанімації дівчинку дивом врятували. Закута в гіпс дитина мала змиритися з думкою, що вона більш ніколи не повернеться у спорт. Повідомити це Алінці, яка з п’яти років займалася стрибками на батуті, були неспроможні ані медики, ані мама та старша сестричка Інна (теж спортсменка).
Як розповідає мама Наталя, коли з Алінкою сталося горе, Інна майже два дні навколішки простояла з Біблією над спорожнілим ліжком сестри.
Наталі Юріївні 38 років. За фахом — інженер-кораблебудівник. Ось уже шість років стоїть вона на біржі праці в надії знайти роботу за спеціальністю. Або принаймні будь-яку. Перебивається тимчасовими заробітками: на замовлення виконує креслення, пече торти, перешиває вживаний одяг. Від батька дівчат допомоги немає.
Був тато, нема тата
Колишній глава сімейства був затятим дебоширом. Майже не виходив з витверезника. П’яний, він ламав і трощив усе, що потрапляло під руку. Двері у такі години зазвичай були замкнені на ключ, а перелякані діти рятували маму від синців і побоїв.
На ранок татусь повертався додому. Два-три дні відлежувався на дивані. Потім його знаходили дружки, і все починалося заново.
Згадуючи пекло, Наталя замружує очі: звідки бралися сили жити? Куди лишень вона не зверталася по допомогу, вже коли була розлучена. Співчуваємо, але куди ми його відселимо, якщо він офіційно прописаний на цій житловій площі (у крихітній однокімнатній квартирі), відповідали їй. Доведена до відчаю, Наталя занедужала.
Уже декілька років колишній чоловік Наталі відбуває покарання у місцях позбавлення волі за тяжкий резонансний злочин.
Любов — це шанс
Коли народилася Алінка, Наталя навчалася на останньому курсі кораблебудівного інституту. Малеча народилася із зоровою вадою й отримала інвалідність. З трьох років напівзряча Аліна прийшла у спорт. Нині з великою шанобою Наталя називає імена Олени Бірюк (тренера з спортивної акробатики ДЮСШ №1) і Володимира Горжія (тренера зі стрибків на батуті спорткомплексу «Зоря»). Завдяки їм дівчинка зробила перші кроки у спорті.
— Аліна — учениця перспективна, — каже Володимир Горжій. — Такі, як вона, обов’язково досягають серйозних результатів у спорті.
Я відвідала Аліну в неї вдома, коли дівчинку вже виписали з травматологічного відділення обласної лікарні. Очі Алінки сяяли любов’ю до життя. Вона показала мені свої грамоти, а за хвилину — гортала улюблені книжки. Потім співала пісню, а рукою тягнулася до вази з печивом, щоб самій пригостити гостю.
— Аліна — це якийсь м’ячик, — розповідає Наталя. —Уявіть, уже наступного після лікарні дня у суцільному гіпсовому корсеті вона каже мені: «Мамо, збираймося на тренування!» Але цей «панцир» можна буде зняти лише через півроку. Щоб знову ж на місці одягти новий на наступні півроку.
— Що з нею сталося — не пам’ятає, — продовжує далі мати. —Каже, я просто полізла за абрикосою... А прийшла до свідомості у реанімації.
— Я тоді так розгубилася. Дивлюся, біля мене ще три ліжка, а всі чомусь забинтовані. Хотіла встати, але не змогла. І тоді я заспівала. І одразу прийшли лікар і медсестра. І пояснили, що я тут після операції вже тиждень.
Рятівники
Сергія Чернишова, обласного дитячого нейрохірурга викликали до Аліни з дому.
— Аліна була непритомна, з тяжкою травмою хребта, — розповідає він. Але було виявлено і ще більш важку травму живота. Через дві години дівчинці зробили термінову першу операцію на черевній порожнині. Після консультації з Харківським науково-дослідним інститутом наступного дня було зроблено нейрохірургічну операцію. Ми хотіли обов’язково врятувати функцію спинного мозку й зафіксувати зламаний хребет. На місяць дитину вклали у спецліжко, а потім — у гіпсовий корсет. Та хребет усе одно залишається нестабільним...
Петро Михайлов — на той час начмед лікарні — подарував шанс на нормальне життя не одній дитині. Першим взяв на себе клопіт про подальшу транспедикулярну фіксацію хребта.
Ще кілька десятиліть тому французи при хребтових переломах у спортсменів вживляли їм металокісткову систему «Міст». Уже на 5—7-й день людина могла повернутися до нормального життя. Жодного факту застосування цієї технології у Миколаєві досі не було. Для придбання системи «Міст» потрібно понад шість тисяч гривень. Її виготовляють у Харкові за індивідуальним замовленням. Гроші для дівчинки надав благодійний швейцарський фонд «Шлях до спасіння».
— Нині особливо розумію, як нам щастило на хороших людей: учителів, сусідів, тренерів і лікарів Алінки, — каже Наталя. — Я дуже вдячна всім, хто нам допомагав! Тепер друзі, знайомі, а то й зовсім випадкові люди дають харківські адреси. Нарешті збираємося туди на операцію із вживлення металокісткової системи. Усім велике спасибі!
Миколаїв.
P. S. Можливо, дізнавшися про горе у родині Наталі Розенталь, дехто із наших читачів захоче підтримати їх. Телефонуйте за номером у Миколаєві 8 (0512) 46-41-17.
