Це — заклик, ідея і мета. І адресований він саме дорослим. Адже дітей закликати зайво. Вони щороку напередодні Новорічних свят охоче і з захопленням перетворюються на лисенят, зайчат та сріблястих сніжинок. До речі, саме дітям ми й повинні подякувати за збереження духу свята. А от поважним і стомленим дорослим, на жаль, дуже важко дозволити собі змінити звичне амплуа. Вдягнемо на свято нову сукню чи костюм і вважаємо, що цього досить. Насправді ж ми позбавляємо себе унікальної можливості створити незабутню подію власними руками.
Хоча, заперечить дехто, певна викривлена карнавальність щодня присутня в нашому житті. Та й ми, на жаль, не несемо в собі щирого дитячого світосприйняття середньовічної європейської людини, яка й лишила нам у спадок карнавальну культуру. А тим часом справжній карнавал із його святковою атрибутикою, іронічністю та всенародною ейфорією може врятувати суспільство, що потопає у стресотворній буденності. Тож чи варто відмовлятися від містерії з обов’язковими для неї складовими «справжньості»: перевдяганнями, сміхом, грою, динамікою та плутаниною реальностей?
Як вважав філософ, ідеолог карнавалу Михайло Бахтін, у карнавалі весь світ сприймається у своїй веселій відносності, зникає відчуженість, зашореність, зацикленість. А люди, вдягаючи маски, на певний час перетворюються на інших, розширюють особисті межі можливого, вихлюпуючи потужну єднальну енергію, позбуваючись стресів та комплексів. Тож варто зіграти нові, не притаманні нам ролі, щоб згодом стати оновленим, сповненим сил, справжнім.
Нині традиція карнавалу потроху повертається в нашу свідомість і асоціюється передусім із новорічними святами. Як розповідають мої батьки, не так уже й давно — лише кілька десятиліть тому — в сільських та міських клубах відбувалися справжні карнавальні дійства. І події, так колоритно зображені Ельдаром Рязановим у культовій комедії 50-х років «Карнавальна ніч», — не велике перебільшення.
Чому я так агітую за те, щоб і дорослі приєдналися до карнавалу, поринули в нього, його маскарад і настрій? Бо з власного досвіду знаю, наскільки це п’янке й веселе дійство. Три роки тому знайомі зібралися в компанію та влаштували новорічний карнавал. Обов’язковою умовою для всіх учасників була наявність костюма. Кого лишень там не було! Пірат з іграшковим папугою на плечі, Узбечка із сотнею кісок, Метелик з яскравими крилами, Лось із поролоновими рогами, що якимось дивом трималися на його голові, Сніговик, Східна Красуня, Ніч із місяцем на лобі. Одна пара прийшла в народних костюмах, тільки він був одягнутий у жіночий костюм, а вона — в чоловічий. Хлопчина із величезним червоним у білі цятки брилем на голові був Мухомором. Та найбільш оригінальним був «прикид» Нового Українця. Крім обов’язкової «мобіли» він захопив також і власного «Мерседеса» — велику коробку без даху і дна, зате з намальованими колесами, дверцятами, фарами та іншими «запчастинами». Цю незвичайну конструкцію можна було «вдягнути», підвісивши на плечі на двох мотузках. Цікавішого та яскравішого свята я не пам’ятаю.
До речі, про карнавальну моду
Виходячи з того, що карнавал — це антипод усього буденного, звичного й усталеного, ми підсвідомо обираємо той образ-втілення, що абсолютно протилежний нашому «Я», але не чужорідний за суттю. Тобто спробуйте зіграти на асоціаціях.
Якщо подія відбувається на роботі, де вас ніхто не бачив без краватки, примірте на себе образи «асоціальних елементів»: Пірата чи Отаманші розбійників, Цигана чи Вуличної Танцівниці тощо.
Якщо ви зазвичай працюєте в спецодязі чи фартушку, наважтеся стати шляхетним Кабальєро чи східною казкаркою Шахрезадою.
Якщо в душі вирують «звірячі» інстинкти, станьте крокодилом, павичем — будь-ким, тільки кумедним і несподіваним. І, нарешті, виправдайте новий імідж. Коли вже скромна та сумлінна дівчина з’явиться на свято Бабою Ягою, хай вередує на повну силу! Коли їй ще видасться така можливість?
