Ще зовсім недавно важко було уявити можливість існування на голубому екрані передач про особисте життя з його найтоншими інтимними нюансами. І ось протягом останніх 10—15 років телебачення прокручує справжній калейдоскоп таких ток-шоу. Та от звикли до них не всі. Чимало людей не схвалюють, як вони кажуть, душевний стриптиз. Мабуть, і серед тих, хто спокійніше ставиться до цих видовищ, багато хто не захотів би взяти в них участь.
— Чи потрібно розкривати душу перед такою великою аудиторією? — цікавлюся думкою психолога-консультанта Державного центру розвитку сім’ї Центрального відділу реєстрації шлюбів Києва Віолетти Левіної.
— Часто для тих, хто приходить на ці передачі, важливіше не полегшити свій душевний стан або отримати пораду, а просто засвітитися на екрані (інколи це робиться за гроші), — вважає моя співрозмовниця. — У будь-якому разі вони приходять у студію добровільно. Якщо їм це подобається, треба поважати будь-який вибір. Однак упевнена, що виходять ці люди з великою психологічною травмою.
— Це стосується всіх ток-шоу на особисті теми?
— Майже всіх, за невеликим винятком. Наприклад, передача «Психодрама», яку я бачила на одному з телеканалів сподобалася, тим, що її герої мають можливість висловитися, зіграти свою ситуацію, відчути підтримку оточення (люди розповідають, як вони наражалися на проблеми і як їх вирішували), а потім дограти власну життєву сцену до кінця, побачивши світло в кінці тунелю. Тут є можливість розв’язати внутрішній конфлікт. Інша річ, коли людина лише розповідає свою ситуацію, так би мовити, «виливає» душу, а оточення не допомагає, починає критикувати, осуджувати, повчати. Витримати таку агресію з боку, приміром, десяти людей надто складно. Навіть якщо на вас нападав хтось один, скажімо, контролер або продавець, ви приходите додому морально спустошені (а ви не розповідали йому про найпотаємніше). А тут ви розповідаєте про особисте на всю країну. Зважте й на те, що на екрані вас побачать ваші близькі та знайомі, які теж висловлять свою думку, і, певне, вона буде негативна. Зазвичай на такі телепрограми виносять досить конфліктні, спірні ситуації, мало хто приходить для того, щоб похизуватися: «У мене все добре». Вигадати казку й відсидіти не переживаючи дуже важко. Навіть вигадавши її, ви вживаєтесь у роль, будете так само переживати і підете психологічно зруйновані агресією ззовні й постійними провокаціями ведучих, для яких скандал часто дорівнює яскравому іміджу, вдалій кар’єрі.
— Небагатьом ведучим вдається бути нейтральними. Чи повинні й вони ставати на бік когось із учасників?
— Звичайно, вони зобов’язані бути нейтральними. Мова ведучого, як і психолога, не повинна бути емоційно забарвленою, містити певні оцінки. Дехто нібито й намагається так поводитися, однак не може утриматися від того, щоб прокоментувати щось. Така, мабуть, сутність людини. Інші свідомо розпалюють конфлікт між учасниками. На думку цих телевізійників, якщо люди мирно поспілкуються й цивілізовано розійдуться, це вже не буде видовище. А насправді відбувається видовище на рівні кулачних боїв без правил.
— Культура поведінки ведучих досить висока порівняно з тією, яку демонструють глядачі в залі. Вони шокують прямолінійністю реплік на кшталт: «Ви підлий!», «Ви зіпсували їй (йому) життя!» Мабуть, думку можна висловити якось цивілізованіше?
— До студії приходять люди з різними поглядами, життєвим досвідом, розумінням певних проблем. Проте дуже дивний має вигляд сцена, коли одна доросла людина повчає іншу. Тому, на мою думку, передачі проходили б на вищому культурному рівні, якби перед людьми ставили завдання оцінити ту чи іншу ситуацію з точки зору експерта. Підкреслюю, саме експерта, а не судді. А ще було б дуже добре, якби перед думками із залу висловив точку зору психолог — фахівець з даних питань. Адже ми чуємо лище емоційні й некомпетентні судження. Але автори більшості таких програм чомусь вважають за краще не запрошувати професіоналів.
— Яке майбутнє прогнозуєте цим ток-шоу?
— Гадаю, до них інтерес спадатиме так само, як виходять з моди латиноамериканські серіали, фільми жахів, бойовики.
Розмову вела Тетяна КРОП.
