На Кіровоградщині селяни відвойовують у негоди цукристі: часто збирають вручну, деінде — з допомогою військовиків
Мабуть, нам на роду написано воювати за врожай. Здавалося б, давно завершили жнива, продали чи поміняли на пальне зібране збіжжя, час перевести подих, але тут має селянин, згідно з військовою термінологією, «нову вводну» — врожай цукроносної культури теж треба брати з боєм. Дощі і снігопади в деяких районах Кіровоградщини вкрай ускладнили збирання і вивезення буряків з полів.
Два трактори МТЗ і один великий Т-150, розкидаючи в боки великі шмати липкої багнюки, натягують разом сталевий трос і намагаються допомогти зрушити завантаженому КамАЗу. КамАЗ повільно провертає задні колеса на місці, і всі три потужні трактори буксують на мокрому грунті, мов цуценята на прив’язі, описучи кожен дугу зліва направо, наскільки дозволяє довжина дзвінкого від натягу тросу. Марно.
Нарешті припинивши свої спроби, люди наполовину звільняють неповний кузов вантажівки, і вона, підхоплена тією упряжкою, важко їде до дороги. Потім три трактори повертаються за камазівським причепом, який чекав своєї черги на полі. Таку картину можна було спостерігати на полях поблизу села Зибке Онуфріївського району та, власне, і в багатьох інших господарствах Кіровоградщини. Механізатори пояснюють водіям: «Порожній КамАЗ можна затягти на поле одним трактором, потім машина хай стоїть і не ворушиться. Хто їздитиме полем — застрягне обов’язково, а ми витягатимемо лише вранці, коли іншої роботи не буде. Навантажену машину витягати доводиться двома Т-150 або одним «Кіровцем». Процес затягується: там, де за день машини робили 5—6 ходок до цукрозаводу, добре якщо тепер встигають одну-дві, а робочий день триває до глибокої ночі. У Долинському районі два МТЗ-80 тягнули на буксирі причеп, на косогорі обох знесло, і вони завалилися набік. На щастя, обійшлося без жертв. Майже 80 тисяч тонн коренів ще не вивезено з полів загалом по області, майже 6 тисяч гектарів бурякових посівів залишаються ще не займаними. Старенькі вітчизняні комплекси і досконалі закордонні «Моро» пасують у слизькому чорноземному місиві.
Господарства-щасливці, яким удалося вже зібрати свій солодкий урожай, відзначають бурякові обжинки як велике свято. А інші поспішають до них у гості, але не для участі у святкуванні, а для термінового запозичення досвіду. Для цього облдержадміністрація провела в Ульянівському районі семінар, який розпочався... о другій годині ночі. Саме о цій порі, виявляється, краще випускати в загін гичкозбиральні агрегати і комбайни, оскільки підмерзла «шкірка» грунту тримає важку техніку, не даючи колесам зануритися глибше. Тут, на полі, корені вручну доочищують, залучаючи до цієї роботи всіх, хто може тримати в руках нехитру селянську зброю, — аж до пенсіонерів і студентів. У Добровеличківському районі неоціненну допомогу надали військові, вони за найнесприятливішого стану грунту викопували буряки вручну. Боротьба за врожай триває. Область не може дозволити собі втратити його. З одинадцяти наявних цукроварень на Кіровоградщині працюють лише три, та й ті вже змушені використовувати накопичені у перший період збирання запаси сировини на своїх кагатних полях.
Олександрівський
«2-й цукрозавод імені Петровського» навіть зменшив обсяги добової переробки, щоб уберегтися від зупинення техпроцесу, якщо достатнього підвезення буряків не вдасться вчасно відновити. Солодкі корені на Кіровоградщині, до речі, вродили непогано, і тільки осінні дощі трохи попсували відсоток їхньої цукристості. Багато хто з господарів цього року значно збільшив посіви буряків, а на наступний сезон статистика обіцяє щонайменше цьогорічну кількість площ. Ніщо не зможе змусити нашого селянина припинити свою невтомну діяльність. Навіть якщо сама матінка-природа намагається звести нанівець результати його праці.
Кіровоградська область.
