Слово «графологія» — назва науки, що визначає характер людини за її почерком — уперше зустрічається лише 1871 року в творі абата Мішона. Але вже в древності, коли письмена висікали на камінні й використовували для оздоблення пам’яток, їх характер цілком залежав від мистецтва каменяра чи гравера. З часом, коли люди почали писати на м’якшому матеріалі (полотні, папірусі, шкірі), характер літер уже набув певного відбитку індивідуальності. Але й тоді написання літер, скоріше, належало до сфери малювання і відрізнялося тільки загальним стилем. За епохи реформації письмо досягло великого поширення, а отже, у ньому змогли проявитися характерні особливості різних почерків. А за епохи Відродження графологія вперше стала предметом серйозного обговорення та дослідження.
У XІX столітті графологією зацікавилися у Франції. 1812 року з’явилася книжка невідомого автора «Мистецтво визначення характеру людей за їхнім почерком». Відома письменниця Жорж Санд захопилася новою книжкою і навіть почала вивчати почерки.
Нині графологією цікавиться весь світ. А особливо — психіатри юристи. «Навіщо мені фотографія людини, — пише видатний французький вчений, антрополог Тард, — для мене набагато важливіший шматок списаного нею паперу, оскільки в ньому відображуються злочинність, радість, журба, злість, жорстокість, настрій духу».
Ось кілька прикладів, як у почерку відбиваються основні риси характеру:
— Розум. Літери прямі, злиті, без прикрас; однакова відстань між словами; переважно відсутні великі літери, трапляються нерозбірливі; літери круглі. Зазвичай с, в, г виходять не зовсім закінченими.
— Дурість. Витягнуті, рідко поставлені літери з оригінально прикрашеними гачками. Неоднакова відстань між словами, іноді натиски на великих літерах — коли намагаються виводити їх архітектурно, надати їм заокругленої форми і зробити їх тонкими й вишуканими. Взагалі в усіх почерках, що вказують на дурість, помітно афектацію та надмірну старанність.
— Чуттєвість. Бліді, нахилені літери, що звиваються, іноді зустрічаються натиски та недовершені літери, місцями наче розірвані та тремтячі.
— Запальність. Літери, що підіймаються над рядками, у кінці слова літери злиті, відривчасті, а останні закінчуються гачком, який опускається нижче рядка.
— Холоднокровність. Літери рівні, у їх розташуванні видно обміркованість, хоча відстань між словами нерівна, але останнє слово у кожному рядку знаходить собі місце і не опускається нижче лінійки. Літери розтягнуті, але зливаються.
— Сангвінік. Почерк розірваний, з різкими штрихами, рухомий і гарний; криволінійні рядки, швидкі літери.
— Флегматик. Почерк переважно жирний, місцями літери товщають; неоднакова відстань між літерами. Каліграфічні літери, витягнуті та прикрашені.
— Меланхолік. Танцюючі, бліді, витягнуті штрихами літери. Перенесення слів з великою відстанню, що залишає поля нерівними.
— Холерик. Завернуті, заплутані штрихи, нерівна відстань між словами; розмазані літери з сильними та оригінальними натисками, замкнуті та щільні; нахил у правий бік.
— Хворобливість. Літери йдуть нижче лінійки, з нерівними, тремтячими гачками; почерк, який опускається, другі палички в складних літерах не закінчено, літери слабкі, з прямими кутами.
— Злочинність. Літери приплюснуті, старанно виведені, короткі, дугоподібні, іноді з сильно завернутими гачками і підкреслюваннями; почерк грубий і жирний.
— Воля. Прямолінійний, твердий, рівний почерк, кінці літер зв’язані та замкнуті, деякі літери великі, але без штрихів, чіткі; відсутні гачки та прикраси.
— Талановитість. Витягнуті літери, рядки, що підіймаються праворуч, літери прості, але гарні, граціозні, з внутрішньою афектованістю; розмазані, іноді злиті літери та слова.
— Пустота. Округлені, короткі, хоча іноді й гарні, але тупі літери, місцями трапляються відокремлені літери з виведеними завитками, помахами та натисками, начебто письму намагалися надати оригінальності.
— Врівноваженість. Літери сплетені, зливаються завжди однаково (рівномірно), гарні, хоча на перший погляд нерозбірливі; рівні рядки і завжди однакове закінчення гачків.
А от як пов’язані почерк і рід діяльності людини:
Вертикально нахилені прості почерки властиві математикам, інженерам та особам з реальними пізнаннями (агрономам, архітекторам, астрономам, натуралістам).
Почерки, що спускаються, пласкі та широкі бувають у філософів, мрійників, поетів, людей вдумливих, серйозних; похилені, хвилясті — у митців (аквалеристи, скульптори).
Написані жестами (штрихами) короткі літери вказують на професорів, докторів, взагалі людей і розумової праці, і фізичної. Такий почерк зустрічається ще й у епілептиків і взагалі у людей з глибокою, але хворою душею
Відривчасті, стрибаючі літери властиві людям, які володіють мовами (вчені, лінгвісти, педагоги, філологи).
Звертаючи мало уваги на форму літер, пишуть юристи, державні діячі і люди з гарним вихованням.
Намагаючись надати форму літерам, пишуть ремісники, робітники.
Незграбні, вульгарні літери характеризують почерк комерсантів, купців (фабрикантів, аптекарів).
Горизонтальні, витягнуті літери зустрічаються в учнів і взагалі у людей, які до чогось прагнуть, а також у осіб вільнодумних.
Із книжки І. Моргенштерна «Психографологія»(С.-Петербург, 1903).
Підготувала Уляна СОФІЙСЬКА.
