Її квартира завдяки великій кількості вазонів нагадує оазу. А такі вишукані дрібнички, як серветки та скартертина ручної роботи створюють затишок. Схоже, усе це викликає приємний подив не лише в мене, а тому господиня, уважно спостерігаючи за моєю реакцією, вгадала запитання, яке ось-ось мало зірватися з моїх вуст. «Знаю, що вас цікавить: мовляв, така гарна господиня і досі самотня? — каже Олеся К. — Це довга історія і я вам її розповім, хоча б для того, щоб вона стала повчальною для інших»...
— Жила і виховувалася у маленькому поліському містечку, — каже Олеся. — Батьки тримали нас з сестрою «в руках»: на танці вперше я пішла з подругами лише після випускного. Та й часу вільного у мене майже не було: ретельно готувалася до вступу у вуз, бо тільки на себе могла розраховувати — блату і грошей наша сім’я не мала. Так само за книжками пролетіли роки навчання в інституті. Нарешті одержала диплом, чим порадувала батьків, які не мали освіти, а тому так жадали дати її нам із сестрою. Мене направили на роботу в інший райцентр. Тут поталанило — робота була престижна. Досі не знала розкошів, але пристойна зарплатня дала мені змогу не лише обновити гардероб, а й допомагати батькам.
Робота мені подобалася ще й тому, що в офіс приходило багато цікавих людей. Якось у справах навідався один підприємець. Високий, гарний, про такого могла лише потайки мріяти. Я йому допомогла владнати всі справи, що й входило у мої обов’язки. А того самого дня після роботи він чекав мене неподалік нашого закладу. Мені була приємна увага такого красеня. Може, ще й тому, що досі до мене так гарно ніхто не залицявся. Ресторан, квіти, гарні манери, компліменти — і моя недосвідчена душа розтанула.
Я згоряла від кохання, чекала його дзвінків — не відходила від телефону. Які довгі були для мене вихідні, я їх просто ненавиділа, бо тоді Олег зникав. У невеличкому містечку всі на виду. Мої колеги невдовзі помітили, що нас із Олегом пов’язують не лише службові стосунки. Тож делікатну розмову доручили моїй начальниці відділу.
«Ти, Олесю, хороша дівчина, а тому хочемо застерегти тебе: Олег одружений, і на його рахунку не одна така амурна історія. Облиш його», — ніби вилила вона на мене відро холодної води.
— Я тоді дуже розгубилася, бо Олег цього мені не розповідав, — продовжила Олеся. — А в чужому місті я людей не знала. У мені щось обірвалося ... Затрималася на роботі, плакала. А коли вийшла з офісу, мене знову чекав він, усміхнений, з квітами. Вирішила припинити наші стосунки і сказала йому про це. І про причину. Він почав виправдовуватися: мовляв, якби сказав правду, то навряд чи захотіла б зустрічатися з ним...
Я тяжко переживала розлуку. Переконувала себе, що він чужий, що у нього дружина. Він час від часу приходив в офіс у справах — мене підміняли колеги. Коли він телефонував мені додому, не брала трубку. Одне слово, уникала його майже рік.
Але якось поламала ногу і мені видали лікарняний. Хтось подзвонив у квартиру. Відчинила двері — це був він. Знову з квітами, з валізою продуктів. Спробувала відмовитися, але Олег був наполегливий. Я шаленіла від його уваги, турботи. Він запевняв, що з дружиною його нічого не зв’язує, бо у них нема і не може бути дітей. Обіцяв розлучитися. Я йому вірила, бо відчула, що це моє перше у житті серйозне кохання.
Минали дні, і навіть роки. Шість років жила надією, що нарешті наші взаємини набудуть якихось реальних рис. Мені хотілося дитину від коханого. Коли я завагітніла, думала, що Олег зрадіє. Але його реакція шокувала: він не хотів дітей. Пояснював це тим, що, мовляв, ще потрібно пожити для себе. Сам знайшов лікаря, сам завіз мене до лікарні на аборт. Мене, звичайно, переконували, що переривати першу вагітність небажано. Але так хотів Олег і, чесно кажучи, я боялася його втратити — так кохала.
Із втратою дитини я почала по-іншому дивитися на наші стосунки. Шкода, що прозріння коштувало мені великих моральних і фізичних мук. А ще — багатьох років, за які я могла б влаштувати своє особисте життя, створити сім’ю, мати дітей. І я рішуче розірвала стосунки з Олегом, який на той час розлучився з дружиною. Він не чекав від мене такої рішучості, але я взяла себе в руки і витримала усі переживання. Згадала, що через нього втратила дитину і цілком ймовірно більше ніколи не зможу мати малюка...
Хочу застерегти дівчат, яким хочеться красивого кохання: не все те золото, що блищить. Ось і я спокусилася на гарні залицяння, змарнувала роки і залишилася самотньою.
Записала Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
