Мало не сенсація сталася у Дніпропетровську на Театральному майдані, що вже який рік поспіль слугує тут за головний книжковий «магазин»-ринок, — відкрилася ятка української книжки. Ви, звичайно, здогадалися — всі торговельні точки пропонують літературу винятково російською мовою. І вибір — і художньої, і науково-популярної, і енциклопедичної — справді величезний. Аж заздрість проймає.
— А що ви хочете, — каже директор і головний редактор місцевого видавництва «Січ» Юрій Скалозуб, — якщо нами віддрукована книжка вчетверо дорожча, ніж така сама, але видана в Росії. Тільки тому, що різна законодавча підтримка. До того ж бракує колишнього книготоргу, модель якого, до речі, як найоптимальнішу давно скопіювали і запозичили бідові японці. А в нас нині держава зовсім не переймається поширенням власних книжок та тим, щоб їх читали люди у селах і містах.
Скажемо більше: видавництво «Січ» належить до державних, утім на нинішній рік від держави не одержало жодного замовлення. Сподівалося, що довірять чи доручать випуск підручників для школярів, та де там. Шкільні підручники у нас, виявляється, редагують і друкують які завгодно комерційно-приватні видавництва, тільки не державні. Чому це так, здогадатися неважко. Або хіба не безпідставні претензії багатьох моїх земляків, які позбавлені змоги стежити за новинками сучасних і місцевих, і київських чи львівських авторів?
А дніпропетровська «Січ» (у минулому — «Промінь») —видавництво з історією, котрою мало яке інше може похвалитися. І водночас з такими національними та патріотичними традиціями, якими варто пишатися і послуговуватися. Адже саме тут свого часу було вперше в Україні видано повне зібрання творів Тараса Шевченка, а згодом — і відому серію історичних повістей та оповідань про запорозьку козаччину Андріана Кащенка.
Та не про історію маємо говорити — про майбутнє. Останніми роками «Січ» без будь-якої державної підтримки і допомоги, наперекір державі, зробила стільки для повернення бодай у регіон української та світової літератури українською мовою, що це можна назвати справжнім героїзмом. Ось тільки широка масова читацька аудиторія про це фактично нічого не знає: своя книжка у нас справді не в пошані. А шкода. Чого варте тільки видання унікального «Словника українських синонімів», здійснене тутешнім письменником Олексою Вусиком. Тридцять років Вусик працював над його створенням, і понад півтори тисячі синонімічних гнізд, які він кінець-кінцем зібрав та впорядкував — це те, чого у нас ще ніколи не видавали. І що колись або просто в нормальній державі і тепер видали б величезним накладом, щоб словник був доступний кожному. Але якщо «Січ» випустила у світ неповторні томи самобутніх у недалекому минулому місцевих поетів Олександра Зайвого та Наталки Нікуліної і далеко не всі любителі поезії змогли придбати їх для власних бібліотек, про що можна ще казати?
Ось дивимося на полицю виданих лише цього року книжок українською мовою: Михайло Коцюбинський і Григір Тютюнник, Андріан Кащенко та Іван Мазепа, «Декамерон» Боккаччо... Придбати їх можна, либонь, тільки у видавництві. Давно «Січ» підготувала і неповторне ілюстроване подарункове видання «Кобзар» Тараса Шевченка, та коли почне його друкувати — невідомо...
В Україні нині на рік видається менш як по одній книжці на кожного мешканця — показник, притаманний найвідсталішим країнам. Отож уже давно назріла потреба випускати народну бібліотеку — дешеві й доступні широкій аудиторії книжки. І для дорослих, і особливо для молоді та дітей. До реалізації такого проекту передусім готова прилучитися дніпропетровська «Січ». А поки що вона робить таку добру справу: для передплатників «Голосу України» як призи надає бібліотечки виданих нею творів.
Дніпропетровськ.
