Самота

Ще довго вона не могла відійти від попереднього досвіду. Але час лікує й не такі рани. Світ не без добрих людей, вони й звели Світлану з одним чоловіком. Це виявився здоровань, котрий вже 25 років як розлучений. Ох це жалісливе жіноче серце! Намучився, бідолашний! Можливо, це і є та друга половина, яку так шукала Світлана.

Одягнула модну спідницю і немов на крилах полетіла на побачення. Не підійшла, а підпливла до чоловіка, який чекав її в домовленому місці. Слова знайомства, і раптом наче молотком по голові: «Ви що, не могли іншу спідницю вдягнути?». На ній була єдина нарядна спідниця улюбленого гірчичного кольору. Остовпіла, але змовчала. Це дрібниці, їх легко усунути — заспокоювала вона себе. А в цей час наречений говорив так багато, що неможливо було слова вставити. Йшла поруч, слухала: є квартира, машина. Телефону немає. Не любить, коли перевіряють: удома чи ні. «Були у мене жінки, — розбалакував кавалер, — із Краматорська, із Сум, але там самі дурненькі живуть». У Світлани щось тенькнуло: адже вона теж родом із Сумщини...

Після смерті чоловіка вперше сміялася до сліз. Оце фрукт попався! А він, не підозрюючи, що над ним глузують, продовжував. «У мене є швейна машинка, сам собі зашиваю кишені. Інакше попросиш якусь, а вона на тебе оком накладе. Всі кажуть, що я красивий (він і справді на свої роки мав непоганий вигляд — не сивий, не лисий, усе в нормі). Котів і собак ненавиджу. Із їжі люблю вареники з картоплею чи капустою. Та ще й щоб з цибулькою непересмаженою, як таргани, і   не білою, як мокриці. Донька й позашлюбний син влаштовані. Сина колись на танцмайданчику «підхопив». 18 років платив аліменти «чужаку».»

Цього вечора епопея скінчилася. Наступного вечора жених запросив Світлану на танці до ветеранського санаторію. І хоча Світлана вже вирішила, що чоловік не для неї, вирішила таки спробувати щастя. Одягнула модні штани та й приїхала до призначеного місця значно раніше, погуляла в парку, потім пішла до майданчика. Запізнилася на дві хвилини. Зирк, а він вже ходить взад-уперед. «Чому ти не стояла тут? Чому з протилежного боку прийшла?» — надійшло запитання. «У сина була» — відповіла Світлана й одразу знітилася. Кавалер схаменувся й змовк. Згодом попрохав Світлану розповісти про себе.

— Родом я із Сум, — випалила вона, — де живуть самі дурненькі. Маю троє дітей та шестеро внуків. Живемо дружно.

— Почекай, почекай, шестеро внуків, скільки ж батьків? Кожного дня чийсь день народження, а ще Новий рік, Різдво — це на самі подарунки працювати?

Поки наречений зводив дебет з кредитом, підійшли до танцмайданчика. Кавалер так несамовито викаблучував па 50-х років, що Світлана раз по раз збивалася, ніяковіла.

— Стегнами, стегнами більше крути, ти ж струнка, — командував кавалер. Світлана не витримала, залишила кавалера і пішла до автобусної зупинки. Він біг слідом. Вона вже не сміялася й думала про одне: швидше б оцей самозакоханий павич зник.

 

Одеса.