Чи потребує експорт бюджетної дозаправки?

Поставляючи країні тверду валюту, наш експорт ніби виконує функцію кисневої подушки для економіки, що виходить із системної кризи. І за останні два роки — з позитивним ефектом. Торік валовий внутрішній продукт зріс на 9 відсотків, а експортний виторг сягнув 19 мільярдів доларів — майже на 3 мільярди перекривши обсяги імпорту. Але якщо не буде кисню — не буде й рятівної подушки. Попри це, ми й досі сповідуємо «совковий» (споживацький у найгіршому розумінні) підхід до експорту і потреб експортерів зокрема. Колосальний борг держави у вигляді неповерненого ПДВ — це тільки один приклад із багатьох.

За райдужною статистикою розвитку зовнішньої торгівлі (див. таблицю) ховаються тривожні тенденції, до яких привернуло увагу Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. У першому півріччі цього року вітчизняний експорт зростав переважно за рахунок сировинних ресурсів — зернових культур (збільшився у 5,9 разу) і нафтопродуктів (зріс у 1,4 разу). Разом з тим через несприятливу кон’юнктуру на зовнішніх ринках скоротилася торгівля такими важливими товарними групами, як чорні метали, продукція хімічної промисловості, молокопродукція тощо. Найбільш прикро, що це стало наслідком скорочення традиційних ринків збуту, зокрема — в Російській Федерації. Сюди експортні потоки зменшилися на 751,6 мільйона доларів проти відповідного періоду минулого року. Промовистий штрих: за річної квоти у 620 тисяч тонн за шість місяців до Росії фактично поставлено 116 тисяч тонн сталевих труб!

На думку керівника департаменту держполітики у сфері зовнішньої торгівлі Мінекономіки та з питань європейської інтеграції Сергія Москаленка, це утримує від надміру оптимістичних прогнозів за підсумками року. Якщо ситуація на зовнішніх ринках поліпшиться, то завдяки експорту зернових, продукції хімічної, машинобудівної і харчової галузей є надія підняти експорт на 7 відсотків, якщо ні — на 4 з гаком. Але хоч так, хоч так, а «киснева подушка» нашої економіки потребує «бюджетної дозаправки» з допомогою універсальних фінансових інструментів, як-от страхування експортних операцій від комерційних, фінансових та інших ризиків.

В Україні страхують близько 10 відсотків ризиків, тоді як на Заході — до 95. Про державну підтримку Експортними Кредитними Агентствами страхування комерційних ризиків, що виникають унаслідок невчасних чи неповних розрахунків за контрактом або раптового підвищення закупівельних цін, або навіть унаслідок втрати товарів, чули всі. Таку підтримку надають десятки країн, зокрема й Східної Європи. Ці агентства — свого роду посередники між державою і експортерами, які керуються у своїй роботі міжнародними правилами та принципами. Україна поки що не має ані спеціально уповноваженого страховика, ані правил, за якими б він працював. До того ж наш страховий ринок значно відстає від європейських, що зумовлено і його молодим віком, і загальним рівнем економічного розвитку країни. А ще ми маємо не вельми позитивний досвід роботи схожих за структурою посередницьких структур — галузевих державних акціонерних компаній, які також виконують функції спеціально уповноважених. М’яко кажучи, реноме держави ці структури підтримують більше завдяки створенню нових бюджетних проблем, аніж розв’язанню старих. Через це досвід польської Корпорації зі страхування експортних кредитів (KUKE) у викладі радника її президента Даріуша Чешлікевича і експерта Кшиштофа Кватерського справив враження на  учасників семінару, звиклих до наших реалій.

Польська корпорація кредитує до 3 відсотків від загального експорту своєї країни, що майже відповідає показникам таких відомих страховиків, як «Гермес» (Німеччина). Страхові продукти спрямовані винятково на захист вітчизняних виробників. Комерційні та фінансові ризики, пов’язані з реалізацією їхніх експортних контрактів без 100-відсоткової передоплати, покриваються за рахунок середньо- і довгострокових кредитів. Страховий захист охоплює як виробничий ризик експортера, так і ризик кредиту, що надається через банк його контрагенту (імпортеру) для сприяння бездоганному виконанню контракту. При цьому (увага!) виконання значної кількості страхових полісів KUKE гарантує Держказначейство, а покриття ймовірних збитків — бюджет Польщі. Для цього КUKE, як спеціальний уповноважений держави (в статутному фонді більш як 90 відсотків капіталу належить Держказначейству), має спеціальні доходні і витратні статті в загальнодержавному балансі. Польський спеціально уповноважений страховик жодного разу за більш як десять років не примушував бюджет розплачуватися за страхові збитки.

Представників потужних страхових компаній «Лемма» (Харків) і «Укрінмедстрах»(Київ), звісно, цікавили умови оподаткування операцій з перестрахування експортних вантажів. Майже половину зібраних торік внесків (1,4 млрд. грн.) принесло перестрахування експортних вантажів нерезидентами, причому в країні залишилося не більш як півмільярда гривень. Прокредитувати відстрочку платежів нашого традиційного експорту терміном на півроку, очевидно, страховий ринок ще неспроможний. Тоді, цікаво, хто саме міг би стати засновниками подібної до польської страхової корпорації в Україні?

На це запитання відповів законопроект «Про державну підтримку страхування та кредитування експорту», підготовлений на розгляд уряду Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції. І відповідь ця багатьом не сподобалася. Не тому, що хтось проти перейняти польський досвід. А через те, що не по Савці свитка. Законопроект пропонує «формувати інфраструктуру і запроваджувати часткову компенсацію відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за експортними контрактами позичальнику» (виділене — Авт.). Причому урядового експерта Володимира Зінькова не влаштовує узагальнений (концептуальний) підхід до схеми страхування експортних операцій та кредитів. А головного експерта банківської та страхової справи Антимонопольного комітету Олену Журавель, навпаки, спантеличує конкретика. У засновниках спеціально уповноваженої Корпорації зі страхування та кредитування експорту автори проекту вбачають юридичні особи, які є відкритими товариствами і 100% акцій яких належить державі. Як казав відомий сатирик: «Хто такі, чому не знаю?»

Представників профільних комітетів Верховної Ради не вдовольнила ані концепція, ані конкретика, і вони висловили сумнів, що такий законопроект Верховна Рада схвалить навіть у першому читанні. Найрішучіше все-таки виступив проти начальник управління некомерційних запозичень Міністерства фінансів Вадим Адаменко. Пропозиції Мінекономіки він оцінив як несвоєчасні і небезпечні для бюджету країни. Власне, так міркували й інші.

Але чи, справді, бюджет — це єдине джерело фінансування для розв’язання такої важливої проблеми? Керівник департаменту валютного регулювання Нацбанку Сергій Яременко мимоволі згадує про викинуті на вітер доходи від приватизації, які цілком могли стати ще одним джерелом. Хоча, міркує він, 30—40 мільйонів доларів на розкручування проекту — невисока плата за те, щоб запобігти справжньому лихові. Я здогадуюся, про що він: зупини валютні надходження експортерів — і Україна розтратить свої резерви за 2—3 роки.