Конференції під такою назвою та низка офіційних заходів, присвячених Кримській війні 1853—1856 років, відбулися в місцях боїв на півострові.
Наймасштабніша війна в період між наполеонівськими та першою світовою за домінування на Близькому Сході та Середземномор’ї між Росією і Туреччиною та її союзниками Англією, Францією, Сардинією була кривавою. Скориставшись ослабленням Османської імперії, наслідками революційних потрясінь в Європі, Росія порушила питання про легітимність зафіксованої ще 1841 року в Лондонській конвенції колективної гарантії правового режиму проходження проток Босфора і Дарданелли. Їх оголошували закритими в мирний час для проходу військових кораблів усіх держав. У свою чергу, Туреччина сподівалася встановити свою зовнішньополітичну позицію на Чорному морі та приборкати національно-визвольний рух на Балканах. Приводом для війни став конфлікт між католицькою та православною церквами за право володіння «святими місцями», ключами від Віфліємського храму та гробом Господнім в Єрусалимі.
Конфронтація загострилася з другої половини 1852 року. Тоді у відповідь на появу в протоках французького військового корабля «Шарлемань» Росія оголосила часткову мобілізацію і в ультимативній формі зажадала від Туреччини визнати відновлення її офіційного покровительства всіх православних Османської імперії та привілеїв православної церкви в Палестині. Влітку 1853 року Росія окупувала Дунайські князівства, восени оголосила Туреччині війну, а в листопаді російська ескадра на чолі з адміралом Нахімовим завдала нищівної поразки турецькому флоту в Синопській бухті.
Та тільки-но бойові дії було перенесено на терен Османської імперії, Англія і Франція створили Союз допомоги Туреччині і оголосили Росії війну. Збройні дії на другому етапі Кримської війни почалися у вересні 1854 року висадкою в районі Євпаторії 61 тисячі англо-французького десанту.
Після розгрому на річці Альмі 34-тисячного угруповання російської армії союзники розпочали одинадцятимісячну облогу Севастополя, яка завершилася падінням міста-фортеці, де тоді залишилося лише п`ять тисяч жителів. Тим часом на Кавказі воєнні дії Росії були успішними.
З огляду на взаємне виснаження сил, неперспективність проведення подальших наступальних операцій Франція запропонувала провести мирні переговори про припинення війни, яка на той час забрала життя уже більш як півмільйона воїнів.
Завершив Кримську війну, відновив рівновагу в Європі Паризький конгрес. За Паризьким мирним трактатом всі учасники кривавого і затяжного побоїща звільнили захоплені під час війни території, обмінялися військовополоненими, проголосили нейтральним Чорне море, на ньому продекларували принцип вільної торгівлі. Бессарабію приєднали до Молдови. Сербія і Дунайські князівства отримали внутрішню автономію. Важливі правові наслідки мали три конвенції щодо Босфорської та Дарданелльської проток.
З урахуванням уроків боїв на морі держави—учасниці Кримської війни підписали Паризьку декларацію про принципи міжнародного морського права. Назавжди скасовувалося наймане піратство — каперство.
Про ті події ще раз нагадали відреставровані нині обеліски і покладання квітів на місці Альмінської битви, до пам’ятників легендарним героям оборони Севастополя Петру Кішці, Гнатові Шевченку, Степанові Буденку, хірургу Миколі Пирогову, артилерійському офіцерові — письменнику Льву Толстому та тисячам їхніх соратників — від генералів до рядових. На цоколі Сімферопольської першої гімназії, де в роки Кримської війни був госпіталь, відкрили меморіальну дошку.
Опорядили й Севастопольський парк у Дніпропетровську, на місці якого розташовувався госпіталь, куди на підводах звозили десятки тисяч поранених солдатів і офіцерів з масштабного театру військових дій Кримської війни.
