За статистикою, праця іспанських парламентаріїв оплачується значно гірше, ніж багатьох їхніх європейських колег. Вони отримують на третину менше, ніж, наприклад, народні обранці в Португалії, на 40 відсотків менше, ніж ірландські колеги, і лише половину того, що мають законодавці Греції.

Як повідомляє «Радіо Свобода», оклад рядового члена генеральних кортесів Іспанії, а саме так називається тут законодавчий орган, становить приблизно три з половиною тисячі євро на місяць. Третина цієї суми відразу йде на всілякі виплати, зокрема податки та соціальні внески. До того ж депутати — соціалісти та комуністи здають частину заробітку до партійної каси. Крім того, майже третина депутатів виплачує іпотечні кредити, адже безплатних квартир і дач їм ніхто не надає.

Отож деякі парламентарії скаржаться, що грошей їм не вистачає до кінця місяця. Приїжджаючи до Мадрида з провінції на сесію, багато хто з них змушений зупинятися в знайомих або в геть нікудишніх готелях. Мати особистих помічників іспанським депутатам заборонено, дозволяється лише один референт — на 8—9 парламентаріїв. Отож свої промови вони друкують самі.

Утім, відкрито заявити про необхідність підвищити зарплатню ніхто з депутатів не наважується. Всі побоюються, що така вимога може негативно позначитися на їхній популярності. Іспанський народ дуже не любить, коли його обранці просять грошей.

Щоправда, членам парламенту дозволено мати додатковий дохід. Цікаво, що депутати від лівої опозиції воліють отримувати його як гонорари, займаючися приватною практикою, найчастіше адвокатською, або співпрацюючи в засобах масової інформації. Щодо депутатів від правлячої консервативної Народної партії, то вони переважно займаються бізнесом. Так, про свою підприємницьку діяльність заявляють більш як 50 депутатів-консерваторів і лише 4 соціалісти.

До речі, будь-яка позапарламентська діяльність і особисте життя народних обранців постійно перебувають під пильним оком преси, жадібної до пікантних історій та фінансових скандалів. Депутати про це знають і дорожать своєю репутацією. Тож за останні роки засобам масової інформації перепали лише дрібні історії про те, як, приміром, депутат Ісабель Тосіно провезла за казенний рахунок до Китаю кількох своїх родичів.

Ліва опозиція також не дрімає і постійно стежить за своїми колегами з Народної партії. Втім, останні часто займаються бізнесом, успадкувавши його від батьків, і не хочуть кидати сімейну справу, бо їхня політична кар’єра може будь-якої миті перерватися.

Показова щодо цього історія з депутатом Родріго де Рато, який водночас є міністром економіки й одним з найімовірніших наступників Хосе Марії Аснара на посаді прем’єра. Власне, тому до де Рато опозиція й виявляє особливий інтерес. Річ у тім, що він належить до родини, яка вважається однією з найбагатших у країні. Його батько володів великими промисловими підприємствами, будівельними компаніями і навіть мережею радіостанцій. Нині цим величезним багатством розпоряджаються родичі іспанського політика. А сам він не значиться в керівниках жодної із численних компаній, хоча має акції щонайменше 15 з них.

Проте опозиція дізналася, що колишній державний, а нині приватизований банк «Архентарія» надав свого часу сімейним підприємствам Родріго де Рато кредит на досить вигідних умовах. Є підозри, що згодом політик «віддячив» банкірам, надавши їм стратегічно важливу інформацію, яка дала змогу уникнути фінансових втрат. Щоправда, все це не доведено. Тобто підстав для порушення справи про корупцію немає. Тим паче що особисто Рато жодних кредитів не отримував. Тому опозиція у своїх нападках на нього дедалі частіше обмежується лише загальними міркуваннями про мораль.