Правда і вигадки історії «Про санацію»

Під час підготовки статей «Спецоперація «Санація» та «Спецоперація «Санація-2» автор не поцікавився точкою зору керівництва Тюменської нафтової компанії стосовно погашення боргів перед кредиторами «ЛИНОСу», інакше Сергій Лавренюк дізнався б, що виконавчий директор ВАТ «ТНК» Герман Хан (а не Генріх, як написано в статті в №139 (2890)), прилюдно підтверджував зобов’язання компанії з погашення цих боргів (журнал «Компаньйон» від 19 червня 2000 р., журнал «ТЭК» за липень 2000 р., газета «Бізнес» від 18 вересня 2000 р.). У разі звернення до ТНК  автор був би поінформований, що пан Крендецер, згаданий в статті у №156 (2907) від 29.09.02 р., ніколи не очолював жодне з дочірніх підприємств ВАТ «ТНК». Генеральним директором ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест» є зовсім інша фізична особа — Креденцер О. Г.

На наш погляд, замість розібратися в темі Сергій Лавренюк виклав події однобоко. Наприклад, з діяльністю компанії «Рослан» (стаття в №156 (2907) пересічний читач не знайомий. Якщо йдеться про російську компанію «Роспан» (вона, як і «ЛИНОС», перебувала на межі банкрутства через величезні борги), то кожному, хто хоч трохи цікавиться економікою північного сусіди, відомо, що з приводу «Роспану» між «Ітерою» і «ТНК» досягнута мирова угода. На відміну від українського кредитора «ЛИНОСу», який не бажає йти на конструктивний діалог, ТНК та «Ітера» спільно шукали прийнятні для обох сторін рішення («Независимая газета» №211 (2521) від 13 листопада 2001 року). Це оцінили навіть у компанії «ЮКОС», яка була зацікавлена в придбанні «Роспану» і відкрито заявляла про це в пресі (РІА «Ореанда» від 1.11.2001 року, ІА «Рейтер» від 22.01.2002 року). Втім, це залишилось поза увагою добродіїв із ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» та автора статей. Справді, легше в чужому оці тріску шукати, ніж у власному — колоду побачити.

Однак при найближчому розгляді без зайвих зусиль можна побачити, що «Агрокомплекс» — зовсім не герой, «ТНК» — не загарбник, суд приймає рішення згідно з чинними законами України, уряду не байдужа доля стратегічного підприємства і репутація держави, а Україна — не бананова республіка.

Аби краще закарбувати закрутистий сюжет у свідомості читача, одні й ті самі обставини та аргументи неодноразово повторюються протягом чотирьох повних розворотів. Автор стверджує, що «процес банкрутства «ЛИНОСу» ще до приходу ТНК у 1996 році «запустили» внутрішні кредитори, зневірившись у добровільному поверненні підприємством чималих боргів. Тоді комітет кредиторів «ЛИНОСу» очолював представник найбільшого кредитора — НВО «Агрокомплекс»... З’ясовується, в оголошеній санації інтереси «Агрокомплексу» (який чи не більше всіх потерпів від несумлінності «ЛИНОСу») просто не мають намір враховувати, а його представника за допомогою суду взагалі вивели зі складу комітету кредиторів».

По-перше, 01.01.2000 року набрав чинності новий Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з клопотанням ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» та кредиторів у справі про банкрутство ВАТ «ЛИНОС» Вищий арбітражний суд України ухвалою від 04.05.2000 р. (тобто до приватизації ВАТ «ЛИНОС») ухвалив застосовувати положення нового закону під час розгляду справи про банкрутство ВАТ «ЛИНОС». Отже, з цієї дати арбітражний суд і всі особи та органи, що беруть участь у справі, мали керуватися та керувалися вимогами нового закону. З моменту переходу на його норми відповідні строки обчислюються від дати прийняття арбітражним судом ухвали з цього питання. Відповідно, подальше судочинство у справі про банкрутство здійснюється згідно з положеннями нового закону.

До 04.05.2000 р. суд обгрунтовано не приймав рішень про затвердження реєстру вимог і проведення зборів кредиторів, і, відповідно, суду не були представлені матеріали про формування у встановленому порядку комітету кредиторів.

Враховуючи наведене і керуючись ст. ст. 15, 16 і розділом VІІ нового закону, суд визнав повноваження раніше обраного комітету кредиторів недійсними з моменту переходу на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р.

По-друге, як з’ясовується, «страждання «Агрокомплексу» насправді — тільки авторська вигадка. Згідно з ухвалою Вищого арбітражного суду у справі № 45/8-5/44 від 27 червня 2001 року та постанови Донецького апеляційного господарського суду у справі № 9/78-016 від 29 жовтня 2001 р. були встановлені грошові вимоги кредиторів, що беруть участь у справі про банкрутство до боржника —ВАТ «ЛИНОС». Відповідно до згаданих рішень суду вимоги «Агрокомплексу» до ВАТ «ЛИНОС» становлять 90 762 268 грн. основного боргу та 220 809,69 грн. пені (і ні копійки більше!)

Суд не виводив зі складу комітету кредиторів представника «Агрокомплексу», а лише підтвердив правомірність рішення зборів кредиторів, яке не проголосувало за обрання ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» до комітету кредиторів ВАТ «ЛИНОС».

Відповідно до вимог суду розпорядник майна ВАТ «ЛИНОС» повідомив усіх кредиторів, що беруть участь у справі про банкрутство, про проведення зборів кредиторів ВАТ «ЛИНОС». Був інформований і «Агрокомплекс» (про що свідчать поштові повідомлення, направлені розпорядником майна ВАТ «ЛИНОС» на адресу «Агрокомплексу»). Замість того, щоб приїхати на збори кредиторів, керівництво «Агрокомплексу» самостійно визнало незаконним проведення зборів кредиторів ВАТ «ЛИНОС», про що генеральний директор ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» пан О. Галкін повідомив розпорядника майна ВАТ «ЛИНОС» телеграмою від 23.07.01 р. Отже, великий кредитор — «Агрокомплекс» — відмовився брати участь у зборах кредиторів ВАТ «ЛИНОС». Як бачимо, з невідомих нам причин «Агрокомплекс» всіляко намагається «торпедувати» правове погашення боргу.

Враховуючи роботу керівника «Агрокомплексу» на посаді голови комітету кредиторів ВАТ «ЛИНОС» (про що ми будемо говорити нижче), збори кредиторів не проголосували за обрання представника ЗАТ «НВО «Агкрокомплекс» до комітету кредиторів ВАТ «ЛИНОС». Адже цій компанії «ЛИНОС» винен тільки 40% усієї визначеної судом суми. Решта належить іншим кредиторам, які включені до реєстру кредиторів ВАТ «ЛИНОС».

З 1996 по 1999 роки, коли комітетом кредиторів керував саме представник «Агрокомплексу», виробничі показники «ЛИНОСу» стрімко знижувалися. А в 1999 році робітники «ЛИНОСу» працювали аж... півтора місяця. Завод стояв, зарплата не виплачувалася по півроку.

Справді, заводом управляти — «не язиком плескати»! Тому в кредиторів виникло закономірне запитання — чи потрібен такий керівник комітету кредиторів і чи захищає він цілі всіх кредиторів взагалі і «ЛИНОСу» зокрема? І дали відповідь — ні.

У статті ми маємо справу з комбінацією фактів, яка видається за дійсну і послідовно відстоюється її розробниками на всіх рівнях. Наприклад: «ЛИНОС» не розрахувався за поставлені «Агрокомплексом» 375 тис. тонн нафти... В 1997 році, як наслідок неспростовних фактів і судових рішень, «ЛИНОС» все ж підписав з «Агрокомплексом» угоду про порядок і умови погашення боргу на суму 225 млн. грн... Здавалося б, далі піде все нормально, в рамках досягнутої угоди. Тим більше, що кредитор пішов на істотні поступки, відмовився від повного стягування пені і штрафів... У підписаній угоді була встановлена додаткова можливість зменшення виплат — якби до 31.12.1999 року погасив би 90 відсотків боргу, то це означало б, що він повністю виконав свої зобов’язання». Очевидно, що автор матеріалу готував текст за безпосередньою допомогою головного героя публікації.  Інакше Сергій Лавренюк без особливих зусиль з’ясував би, що ні в ухвалі Вищого арбітражного суду у справі №45/8-5/44 від 27 червня 2001 року, ні в постанові Донецького апеляційного господарського суду у справі №9/78-016 від 29 жовтня 2001 р. не фігурують тонни нафти. У цих рішеннях суду борг визначений тільки у грошовій формі в сумі 90,983 млн. грн. Після ретельного розгляду судами всіх обставин справи виявилося, що «Угода про порядок і умови погашення боргу» від 20.08.97 р., яка лягла в основу ухвали колегії суддів Вищого арбітражного суду України від 2 липня 1998 року, була не узгоджена сторонами і тому є неукладеною. ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» не змогло спростувати даний факт і пред’явити підписаний документ, що підтверджує узгодження всіх умов.

Угода про порядок погашення боргу — звичайний папірець, що не має жодних правових наслідків для підписантів, і посилатися на неї щонайменше некоректно. Суд також встановив, що раніше зафіксовані вимоги «Агрокомплексу» до ВАТ «ЛИНОС» мають попередній характер і не можуть бути прийняті до уваги при встановленні заборгованості ВАТ «ЛИНОС» перед ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». І так визначив не «Агрокомплекс», не «ТНК» або «ЛИНОС», а Вищий арбітражний суд України.

Очевидно, для реальності подій автор нагородив головного героя амнезією. Про те, що «Агрокомплекс» відмовився від «пені і штрафів» (добровільно, при здоровому глузді і тверезому розумі?!), його керівництво пам’ятає, а про те, що 7 березня 1997 року за номером 97-03/09 до Арбітражного суду Полтавської області «Агрокомплекс» направив доповнення № 2 до заяви про порушення справи про банкрутство від 22.07.96 року № 96-07/18, в якому збільшив свої грошові претензії до «ЛИНОСу» до 596 055 564 грн. та 77802 тонн нафтопродуктів, — геть забуло. Також нагадаємо забудькуватим, що далі «Агрокомплекс» збільшив свої вимоги до ВАТ «ЛИНОС» до 787 270 822,70 грн. Апетит приходить під час їди, чи не так? А з таким апетитом можна дозволити собі провали пам’яті. В «потрібному напрямку», звичайно.

Єдине, в чому не можна відмовити «ущемленим» — це в системності подачі скарг. Про їх монотонну подачу до судових органів уже ходять легенди. Відчувається радянське загартування, коли робота велася не якістю, а кількістю. Як, очевидно, було відомо автору і про що він промовчав, «Агрокомплекс» не раз звертався до судових органів з тим, щоб підтвердити, що «акції «ЛИНОСу» знаходяться під арештом, і будь-який справедливий суд, на який не будуть чинити тиск, це доведе... Останнім часом стали відомі факти, які підтверджують незаконність продажу акцій «ЛИНОСу». Оскільки, крім того, що юридично акції ще перебувають під судовим арештом, а тому не могли бути відчужені, є всі підстави вважати, що сам конкурс був незаконним. Схоже, що конкурс з продажу «ЛИНОСу» проходив за дешевим рекламним принципом «Навіщо платити більше». Залишимо без уваги шпичку, відпущену на адресу виробників реклами. І Вищий арбітражний суд України (рішенням від 28 липня 2000 року у справі №2/67 ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним наказу Фонду держмайна України №369 від 23.02.2000 р. з проведення комерційного конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «ЛИНОС»), і Печерський районний суд Києва (ухвалою від 29 березня 2001 р. у справі №2-2314/2 припинене провадження у справі за позовом О. Галкіна до Фонду держмайна України про визнання недійсними результатів комерційного конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «ЛИНОС» за грошові кошти), і Господарський суд Києва (рішенням від 21 березня 2002 р. у справі №20/148 «Агрокомплексу» відмовлено у задоволенні позову до Фонду держмайна України про визнання недійсними результатів комерційного конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «ЛИНОС») дали відсіч спробам визнати угоду купівлі-продажу акцій ВАТ «ЛИНОС» незаконною. На сьогодні судових рішень, які підтверджують нелегітимність конкурсу, — немає, а отже, доки в судовому порядку не буде доведено протилежне, його результати залишаються законними і дійсними.

Твердження про те, що «Фонд державного майна, посилаючись на колосальні борги підприємства, знизив вартість пакета акцій «ЛИНОСу» до 487 млн. гривень (за реальної вартості підприємства на рівні 5 млрд. гривень), а потім новий власник, таким чином, за безцінь придбав стратегічний об’єкт, ігноруючи кредиторів, на борги перед якими посилався Фонд держмайна, знижуючи ціну пакета акцій», щонайменше — несправедливе. Наведемо лише цифри, а автору запропонуємо рахувати на пальцях. Пакет акцій «ЛИНОСу» обійшовся покупцеві в 53,1 млн. грн. — раз. До цього додаються зобов’язання (погасити борги перед бюджетом, Мінфіном, заборгованість у зарплаті, вкласти кошти в реконструкцію виробничих потужностей) на суму більш як 170 млн. грн. — два. Погасити борг перед WestLB у розмірі майже 60 млн. євро — три. Щорічно постачати на завод не менш як 4 млн. тонн нафти, що, як відомо, потребує залучення оборотних коштів близько 50—75 млн. дол.— чотири. Погашення боргів перед реєстровими кредиторами (трохи більш як 240 млн. грн.), які потрібно погасити ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», — це п’ять. З 2000 року тільки до державного і місцевого бюджетів «ЛИНОС» спільно з «ТНК-Україна» сплатив податків на суму 561,7 млн. грн. Переконливо?

За оцінкою Фонду держмайна (газета «Урядовий кур’єр» від 27.07.00 р.), сума інвестиційних зобов’язань, належних до сплати новим власником за 67,41% «ЛИНОСу», становить 208 млн. дол., не враховуючи запасу обігових коштів, які необхідно мати власнику НПЗ для обов’язкової поставки 4 млн. тонн нафти щорічно. Очевидно, автор дуже багатий, якщо вважає, що кілька десятків мільйонів доларів для нього — не гроші. Тоді виникає закономірне запитання: чому керівництво «Агрокомплексу» не скористалося цією нагодою і не придбало завод, який продавали «за безцінь»? Адже в списках учасників приватизаційного конкурсу «Агрокомплекс» не значився. Можливо, тому і не значився, що не зміг підрахувати вартість заводу?

Загалом взаємини головних дійових осіб — ображеного і кривдника — закручені в такий карколомний сюжет, що розібратися в ньому складно навіть автору. Щоб спростити сприйняття тексту для читача та надати ситуації драматизму, автор не жалкує експресивних підзаголовків: «На арбітраж почали шалено тиснути», «Агрокомплекс» здаватися не збирається», «Переломити закон через коліно». Що ж насправді «ЛИНОС» винен «Агрокомплексу»?

«ЛИНОС» не відмовляється платити борги

Передусім «ЛИНОС» не повинен повертати «Агрокомплексу» нафтопродукти, а тільки 90,983млн. грн. Крім того, ці гроші, згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», неможливо виплатити вмить, оскільки судом запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів. До того ж ані «ЛИНОС», ані його нинішній власник не відмовляються погасити встановлену судом суму боргу. Тому автору не варто видавати бажане за дійсне.

А саме таким видається наступне твердження: «з матеріалів справи випливає, що два учасники конкурсу (тобто «Продінторг» і «ТНК-Україна», що брали участь у конкурсі з приватизації «ЛИНОСу») контролюються однією юридичною особою, тобто є пов’язаними відносинами контролю». На підставі яких ознак у цих двох компаніях були визначені сіамські близнюки, відомо лише автору, тож і залишимо це на його совісті.

Зате є підстави говорити, що «Агрокомплекс» намагається підтвердити слова журналіста не без допомоги акціонера ВАТ «ЛИНОС» пані Костічевої Лариси Миколаївни. Так, шляхом пред’явлення позову до Печерського районного суду Києва вкотре здійснено спробу отримати документи, що стосуються компанії «Продінторг». Відзначимо, що рішенням Солом`янського районного суду Києва №2-478 від 27 листопада 2001 р., встановлено, що пані Костічева діє спільно і в інтересах ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». Правоту Солом`янського суду підтвердили і Апеляційний суд Києва, і Верховний Суд України.

Фонд державного майна України ретельно перевіряв компанії, допущені до конкурсу, і не виявив жодного документа, який підтверджував би будь-який юридичний зв’язок цих двох суб’єктів господарювання. Однак, як бачимо, Олександр Галкін вперто намагається штучно вибудувати цей зв’язок спільно зі згадуваною пані Л. Костічевою — акціонером ВАТ «ЛИНОС» зі стажем і пакетом акцій на 64 грн. Дивним чином пані Костічева (яка ігнорує збори акціонерів ВАТ «ЛИНОС») обстоює інтереси не акціонерного товариства, тобто свої власні, оскільки фактично вона є співвласником ВАТ, а «Агрокомплексу». Оце так-так, вигукне здивований читач. Оце так-так, вигукнули здивовані судді! Але судді, на відміну від автора, визначили, звідки йде коріння цієї дивини. Солом`янський районний суд Києва згадуваним рішенням встановив, що пані Костічева діє в інтересах «Агрокомплексу». Матеріал багатий на подібні містифікації.

По-перше, автор каже, що «ми могли б перерахувати ці так звані компанії-кредитори (перед якими «ЛИНОС» ніби вже погасив борги, однак вони повторно внесені до списку кредиторів), але скажемо лише, що є документи, які підтверджують: перед трьома із п’яти членів комітету кредиторів «ЛИНОСу» заборгованість на березень 1996 року (на момент порушення справи про банкрутство) була погашена». Неправда, відповідає суд, в «Агрокомплексу» немає таких документів. І ухвала Вищого арбітражного суду у справі №45/8-5/44 від 27 червня 2001 року, і постанова Донецького апеляційного господарського суду у справі №9/78-016 від 29 жовтня 2001 р., де були встановлені грошові вимоги кредиторів, що беруть участь у справі про банкрутство до боржника ВАТ «ЛИНОС», визначають право компаній на погашення перед ними боргу «ЛИНОСом».

По-друге, натякає Сергій Лавренюк, «танкісти (автор має на увазі ТНК) ... «відстрілюються» не тільки від справедливих, підтверджених судом, вимог «Агрокомплексу», але і, наприклад, від ВАТ «Полтаваоблагроснаб», якому «ЛИНОС» заборгував 1 тисячу 300 тонн дизпалива». Залишимо без коментарів репліку кавалериста на адресу танкістів, відзначимо лише, що Вищий арбітражний суд України і Донецький апеляційний господарський суд встановили розмір вимог ВАТ «Облагроснаб Полтава» до «ЛИНОСу»: 1 152 689 грн. Про солярку у визначеннях судів не згадується, тому висловлювання автора так само правдиві, як і назва полтавської компанії-кредитора.

Розраховувати на те, що автор, не розібравшись в найпростіших питаннях (таких, як назви компаній, кількість акцій або імена героїв), розбереться в більш складних, яким є санація, наївно. І ми знаходимо підтвердження цього в публікаціях. «Виявляється, в оголошеній санації інтереси «Агрокомплексу» просто не мають намір враховувати», — робить висновок автор і кричить: «Люди добрі, рятуйте!..» «Що в результаті ми отримали? Інвестора, який виявився не здатним забезпечити ці умови (умови конкурсу)». Але перевірки, які не менше двох разів на рік проводить Фонд державного майна України, доводять, що «ТНК-Україна-Інвест» виконує всі умови договору купівлі-продажу пакета акцій «ЛИНОСу». Понад те, вона їх виконує в більших обсягах і достроково (про що свідчать акти перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «ЛИНОС» №КПП-271 від 08.07.2000  від 10—11 вересня 2002, 23—26 квітня 2002 р., 26 вересня 2001 р., 19 липня 2001 р., 28 березня 2001 р., 8 грудня 2000 р., підписані Фондом державного майна України, «ЛИНОСом» і «ТНК-Україна-Інвест»). Кому, запитаєте ви, потрібні такі інсинуації? Просто є професійні інвестори, а є професійні банкрутники. «ТНК-Україна-Інвест» насправді довела, що вона професійно справляється з інвестиційними планами на «ЛИНОСі».

Не наводитимемо інших прикладів, що підтверджують вибірковий професіоналізм «Агрокомплексу», нехай це залишиться між цією компанією та державою.

Стосовно твердження, що «Агрокомплекс» нібито не допускають до участі в санації, то жодної письмової заяви від цієї компанії на адресу розпорядника майном «ЛИНОСу» про бажання взяти участь у санації (що передбачено законодавством) на момент підготовки цієї статті не надходило. Втім, навіщо ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» відвертати увагу на підготовку пропозицій з участі в справі про банкрутство як інвестору, брати участь у підготовці плану санації тощо. Набагато простіше і ефектніше (а головне — з непорівнянно меншими трудовитратами) виряджатися в тогу «принижених і ображених» і голосити з приводу «порушених» прав. Не зрозуміло тільки, чому з такою легкістю автор статті прогнозує негативне для української держави рішення Європейського суду, позовну заяву якому, як випливає з публікацій, ще не направлено. Та й не всі інстанції національної судової системи пройшли ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» і його генеральний директор.

Автор вкотре стверджує: «Угода, яка була взаємоприйнятною, і якщо сьогодні ще є можливість повернутися до виконання підписаної в 1997 році і підтвердженої в 2001 році Арбітражним судом угоди між «Агрокомплексом» і «ЛИНОСом» і почати гасити борги...», «зрештою, є угода між кредитором і боржником, в якій обидві сторони узгодили розмір боргу і умови його погашення». Але Вищий арбітражний суд України ухвалою у справі №45/8-5/44 від 27.06.2001 р., Донецький апеляційний господарський суд постановою №9/78-016 від 29.10.2001 р., а також Вищий господарський суд України постановою у справі №848/4б від 16 квітня 2002 р. дали висновок, що угода, укладена між ВАТ «ЛИНОС» і ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», є неукладеною, тому твердження, що вона існує, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Цією угодою «Агрокомплекс», напевне, намагається налякати «ЛИНОС», «ТНК-Україна» і державу, та насправді може тільки насмішити Європейський суд, який незрозумілим чином, за твердженням автора і висловлюючись його мовою, «підпишеться» під боргами «Агрокомплексу».

Але є підстави припускати, що не підпишеться. Не будемо голослівними. «Але «ЛИНОС», замість того, щоб повертати борг, належні «Агрокомплексу» нафтопродукти безкоштовно передав виробничо-комерційній фірмі «Луганськнафтопродукт». При цьому в акті безкоштовної передачі нафтопродуктів зазначалося, що він узгоджений з народним депутатом В. Лобачем», тобто, будемо називати речі своїми іменами, сталася крадіжка або незаконне заволодіння чужим майном. Логічно чекати, що «Агрокомплекс» звернеться до відповідних органів і порушить кримінальну справу проти викрадача. Проте цього, хоч як дивно, не сталося. Чому? На це запитання в сюжеті відповіді немає, і автор вочевидь пропонує домислити читачу самостійно. Сам же він, на нашу думку, домислив, що «директор підприємства з іноземними інвестиціями «ТНК-Україна» О. Крендецер (тобто представник майбутнього покупця «ЛИНОСу») безпосередньо причетний до товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг», тобто до другого і останнього учасника так званого «комерційного конкурсу з продажу». Якби це твердження було написане хоч на чернетці, наш герой все одно обов’язково надав би її до суду, куди він не раз подавав і подає позови.

Суд чернеткам не вірить

Але, по-перше, суд «чернеткам» не вірить; по-друге, як нам відомо, жодного документа, що підтверджує цей пасаж, у природі не існує. Але, наполягає автор, «гендиректор «Агрокомплексу» О. Галкін подав в Господарський суд м. Києва позовну заяву про визнання результатів комерційного конкурсу з продажу «ЛИНОСу» недійсними». Ну то й що? Скільки разів звертався, стільки ж разів і отримував відповідь — все в рамках чинного законодавства, але чомусь ці рішення судів автор у сюжеті не згадав.

В окремих абзацах автор петляє, очевидно, сподіваючись, що читачі, серед яких є і судді, не «вихоплять» з мотлоху подій головної думки, а відгукнуться на його «особливе бачення». «20 серпня 1998 року була укладена угода про погашення боргу, однак після проведення незаконного конкурсу право власності на 67% акцій даного ВАТ перейшло до особи, яка в порушення ст. 161 Цивільного кодексу України, рішення суду і прийнятих ВАТ зобов’язань відмовляється від погашення кредиторської заборгованості ВАТ. Дана відмова — не пропозиція (як сказано в рішенні суду) — це юридичний факт, відображений в акті звірки погашення заборгованості. Відмова осіб, що стали власниками пакета акцій ВАТ «ЛИНОС», видна також в їх публічних виступах, в тому числі в пресі...» — кип’ятиться автор. Але Вищий господарський суд України, як вже зазначалося, спокійно відповідає, що угода не укладена. Законність конкурсу визначає так само суд, але не «Агрокомплекс». Залишається тільки здогадуватися, де автор «побачив» відмову «ЛИНОСу» або його власника від повернення боргу. Тюменська нафтова компанія, як і ПІІ «ТНК-Україна», вустами своїх керівників завжди стверджувала (в пресі і на телебаченні), що всі борги, встановлені в судовому порядку перед кредиторами, що беруть участь у справі про банкрутство ВАТ «ЛИНОС», будуть погашені у встановлених судом розмірах і у встановлені законодавством терміни.

І все-таки авторові не можна відмовити в певних талантах. Ось хоч би детальні опуси поневірянь кредитора. «У попередній статті ми вже писали про те, що санатором визначений стратегічний інвестор — підприємство «ТНК-Україна», а представник самого великого кредитора — підприємства НВО «Агрокомплекс», згідно із заявою якого в 1996 році був «запущений» процес банкрутства «ЛИНОСу» і що якраз і стало підставою для нинішньої санації, навіть не включений до складу кредиторів», — насаджує висновки журналіст. Але хай буде відомо автору і «найбільшому кредитору всіх віків і народів», комітет кредиторів обирають самі кредитори, і для того, щоб претендувати на участь у ньому, треба хоч би показати ніс у приміщення, куди запрошуються всі кредитори «ЛИНОСу» — учасники справи про банкрутство — «від малого до великого». А згідно з протоколом №1 зборів кредиторів ВАТ «ЛИНОС» від 30 липня 2001 р. при обранні комітету кредиторів представник ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» був відсутній і, таким чином, брати участь в обранні членів комітету кредиторів відмовився. Також не відповідають дійсності і обвинувачення на адресу Фонду державного майна України про те, що він продав акції ВАТ «ЛИНОС», які під арештом, оскільки відповідно до виписки з реєстру власників цінних паперів №163 акції ВАТ «ЛИНОС» за станом на 2 вересня 2002 року під арештом не перебувають.

Більшість із викладених автором тверджень, що промайнули перед очима читача матеріалу «Операція «Санація», перетасовуються в тексті декілька разів. Тому детальніше розбирати їх юридичну неточність і неспроможність не будемо.

Запропонуємо лише читачеві свідомо і тверезо зіставити факти та самостійно зробити висновки.