Люди, осипані дарами... схожі на кораблі, занадто навантажені, які більше від інших наражаються на небезпеку потонути.
Іван Златоуст.
Напередодні Дня працівників освіти в одній із столичних шкіл класні керівники шокували батьків... невгамовним апетитом. Учителі запропонували здати... по 76 гривень. Батьки часом неслухняних дітей (що вміло використовують збиральники «податків») несміливо поцікавилися: на що? Слухаючи класного наставника, котрий зі знанням справи переконував, наполягав, а то й залякував, вони загинали пальці.
По-перше, треба розрахуватися з охороною. Міська влада, мовляв, «прокукурікала» про надання бюджетних коштів на оплату шкільним охоронцям порядку, але грошей не дає. Друга стаття витрат — на святкування Дня вчителя. Третя — у фонд школи. Як використовуються кошти і хто контролює цей громадський рух — таємниця за сімома печатками. Подивіться на нашу школу, переконували вчителі, чим не зразково-показова?! Відремонтована — замилуєшся. Комп’ютерні класи, спортзал, басейн. Отож не зазиратимемо до чужої кишені, як то кажуть. Покладімо туди по десятці. Стільки само — до кишені директора. Ну, не в прямому розумінні, звичайно. Незабаром день його народження. Подарунок від класу — дуже доречно.
А в класі, зазначте, не менш як 25 учнів, а загалом їх у школі — більш як тисяча. Торік, до речі, головному педагогові дванадцятирічки зібрали по 20 гривень, позаторік... І ніхто не обурювався.
Підношення і збирання грошей у школі — справа суто добровільна, стверджують учителі. Неправда! Як батькам відкараскатися від здавання грошей на ремонт, у той самий фонд, на свята, дні народження, охорону? Батьківські комітети з власної ініціативи «купують» керівника школи? Можливо. Якщо він це дозволяє. Проте ініціатива все-таки часто-густо не знизу йде. І риба гниє не від хвоста...
Учителям не позаздриш. Як їм «сіяти розумне, добре, вічне» за категоричної постановки питання: «Дайош, батьки, мзду!». А як учневі знати про подвійну мораль класного керівника і директора?! Вранці їх навчають розуму, згадуючи Божі заповіді, а під вечір люб’язний «класний» суворо (чи підлесливо — залежить від запасу совісті) попереджає: «Нагадай батькам про гроші на подарунок».
А що ж директор? Він з легкістю парирує будь-які підозри або дорікання в хабарництві (до речі, подарунки йому закон так і трактує): мовляв, чи знаєте ви, кому, чого й скільки я маю усучити там, нагорі?
Знаємо одне: хабарники змушені ділитися. Інакше до них перестане прихильно ставитися начальство і вмить припиниться потік дарів. Ще Цицерон казав: «Хабарники мають тремтіти, якщо вони накрали лише стільки, скільки потрібно їм самим. А коли вони награбували достатньо для того, щоб поділитися з іншими, то їм нема чого боятися».
...В одній школі в кожному класі зі шкури лізуть, щоб догодити всемогутньому директорові. Бачили б ви класного керівника випускного класу, батьківський комітет якого спромігся зібрати ювілярові лише на квіти та коробку цукерок. У паралельному класі набір знаменитих парфумів подарували, а тут — цукерки. Що йому було за це? Потрапив у немилість з усіма наслідками, що звідси випливають.
Шкода вчителя...
