Наталя і Сергій разом тільки шість років. Хоча знайомі з дитинства... Їх діти вже створили власні сім’ї і тепер, регулярно провідуючи, «підкидають» їм онуків. Хоча колись саме через дітей Сергію і Наталії здавалося неможливим поєднати свої долі... А вони, ці долі — як самі по собі, так і в переплетінні — могли б стати сюжетами для фільмів та книжок. Але найзахопливішою є історія їх кохання...
Зустріч через 25 років
На вечір зустрічі випускників у рідній школі (село Бучки Новгород-Сіверського району Чернігівщини) Наталія Миколаївна приїхала з далекого Семипалатинська (Казахстан). Туди вона потрапила в 19 років як дружина військового. Молодята навіть уявити собі не могли, що, обираючи після закінчення військового училища направлення «Москва-14», опиняться на надсекретному ядерному полігоні за тисячі кілометрів від столиці.
Про 27 років життя за десять кілометрів від полігона Наталія досі згадує із задоволенням. Чоловік служив, а вона, педагог за фахом, спочатку викладала російську мову, потім виховувала дошкільнят. Подружжя багато мандрувало Союзом, виховувало двох синів. Їх оточували чудові веселі друзі (з деякими з них Наталія досі обмінюється докладними листами-поемами — справжніми шедеврами епістолярного жанру). Життя пролітало в атмосфері незабутніх зустрічей і подій. Та раптова смерть чоловіка стала ударом для Наталі та дітей. Це сталося за рік до зустрічі випускників...
Сергій Олексійович також приїхав у рідне село. Йому було чим похвалитися перед однокласниками. Після школи доля закинула його в Мену, де починав на посаді монтера, а доріс до директорського крісла РЕМу (районні електромережі). Одружився, підростали син і донька. Але сімейне життя не склалося і багаторічний шлюб закінчився розлученням. Також за рік до зустрічі...
Колишні однокласники веселилися і згадували шкільні роки. Не забулася й давня симпатія друга дитинства Сергія до Наталки. У розмові, чи то жартома, чи серйозно, прозвучала ідея: а чому б не спробувати створити сім’ю? Також несерйозно обговорили і цілковиту «неможливість» її втілення: великі відстані, відсутність спілкування протягом усіх цих років. До того ж молодший син Наталії ще не отямився після смерті батька і треба спочатку поставити дітей на ноги.
Поговорили... і роз’їхалися: Наталія повернулася до Семипалатинська, Сергій — у Мену.
Наталія + Сергій
Ідея знову «ожила» на зустрічі, присвяченій 30-річчю від дня випуску. На той момент (1994 рік) Семипалатинський полігон, створений у далекому 1947 році Курчатовим, закрили, всіх виселили. Сини Наталії «вилетіли з гнізда»: нині старший служить у Москві, а молодший — у Південно-Сахалінську. Обидва — у званні капітана. Одне слово, всі «неможливості» перестали бути аргументами. А рішення Сергія залишилося незмінним. Його діти вже здобули освіту, створили свої сім’ї: син живе в Мені, а донька Наталка — у Василькові.
Саме тоді відбулася розмова, що кардинально все змінила. Кинувши роботу, перекресливши колишній сценарій життя, Наталія переїхала до Сергія в... гуртожиток (будинок він залишив дружині).
— Як ви притиралися? 30 років не спілкувалися — і раптом сім’я. Ви знали одне одного, але життя прожиті різні.
— Мабуть, якби це був хтось інший, а не Сергій, стосунки не склалися б так гладко. Але він — порядна людина. У мене також товариська, поступлива, витримана вдача. Я повернулася на батьківщину і не шкодую про своє рішення. Та й тепер я спокійна за свою маму: вона мешкає з нами.
— Як вона ставиться до нового зятя?
— Дуже добре. Ми ж бо виросли разом. Мама Сергія до своєї смерті також жила разом з нами.
Лінія фронту під напругою
Залишаючи налагоджений ритм життя, Наталія і не сподівалася, що їй вдасться знайти роботу. Українську мову призабула, до того ж у місті навіть молоді педагоги не можуть знайти роботу, йдуть торгувати на ринок. Проте коли оголосили про вакансію на посаду начальника районної Служби у справах неповнолітніх, із дев’яти претендентів обрали саме Наталію Аношко.
— Мабуть, тому, що в мене був досвід. Я дев’ять років працювала в опікунській раді на громадських засадах, шість років була головою жіночої ради частини. А солдати — ті самі 18-річні діти. Я люблю спілкуватися, особливо з молоддю. Поки працювала, взагалі не хворіла: зустрічі, поїздки — ніколи було. Багатодітні і малозабезпечені сім’ї, діти-сироти й такі, що залишилися без батьківської опіки — всі вони на контролі у служби. Колектив дуже добре зустрів мене і шість років по тому... провів на пенсію. Досі буваю на роботі: допомагаю освоюватися своїй наступниці.
У чоловіка теж багато справ: з сьомої ранку до самого вечора — на роботі. Він відповідає за все електропостачання району, під його керівництвом — 80 осіб.
* * *
Наталія Миколаївна — добра господиня: встигає і город у порядку утримувати, і живність — поросят, курей, собак, кота. А які квіти прикрашають її подвір’я! Їхній гостинний дім численні друзі ніколи не оминають.
Свята завжди відзначають разом. А особливо — Новий рік, Різдво й старий Новий рік. Наталія і Сергій люблять розиграші, костюмовані свята. Можуть нарядитися, загримуватися і нагрянути до друзів. Словом, роблять своє життя веселим і яскравим.
А ще Наталія Миколаївна і Сергій Олексійович збудували дім... З аурою кохання.
