Осіннього вечора я прогулювався вулицями рідного міста. Все навкруги сприяло романтичному настрою. Я вперше закохався і поділився з другом почуттями, що наповнювали, здавалося, весь світ. Мені ледь виповнилося 15. Це було вісім років тому.
Сьогодні я відчуваю в собі особистість, намагаюся жити ЗАРАЗ і ТУТ. А почуття мого недалекого минулого пригадалися одразу після прочитання листа Марини Бондар з Харкова «Прагну любові зорепаду» («ГУ» від 29 серпня). Частково я з нею згоден. Наприклад, щодо хлопців, яким подобаються дівчата-шелихвістки. Але й з особистого досвіду можу сказати, що не всім дівчатам потрібні прогулянки при зірках, купання в місячній доріжці, романтичні розмови. Хоча вони й стараються показати, що це не так. І я також не вірю, що не залишилося на світі не просто симпатичної дівчини, а ще й недурної.
Заодно щиро дякую редакції за сучасну цікаву й повчальну газету.
Гайворон
Кіровоградської області.
