Оксана, так звати цю миловидну жінку, родом із Скадовська. Їхали разом до Києва. Слово за слово й зав’язалася розмова. З’ясувалося, що зовсім недавно повернулася вона з Італії, де була на заробітках.

— Багато там наших жінок, особливо із Західної України, а також з Молдови, Білорусі. Є й з Росії, але дуже мало, а от з Прибалтики не зустрічала зовсім. Найкраще молдаванкам, бо дуже швидко мову вивчають і мають перевагу в пошуку роботи. Я теж вивчила італійську і вже вільно можу спілкуватися з місцевими, але писати не вмію.

— А як потрапила до Італії?

— Знайомі посприяли. Отримала візу, та й поїхала. Робочий день з сьомої ранку до восьмої вечора. Працювала і на фабриці готового одягу, прасувала та пакувала його, і в сільському господарстві, і доглядала немічну бабусю. Робота була різна, десь легше, десь важче. В суботу праця лише до обіду, вихідний — неділя. Але хочу сказати, що ставлення роботодавців до українок чуйне. Годували добре, піклувалися про нормальні умови проживання. До речі, щоб поселитися на квартиру, треба мати рекомендації і нам їх давали охоче. Італійці дуже доброзичливі люди і цінують нас як добрих робітників. Коли доглядала бабусю, готувала їй наші українські страви. Дуже їй припали до душі вареники з сиром та сметаною, але її рідні сердились на мене, бо бабусі не можна було багато їсти борошняних виробів. Її донька просила навчити готувати хоча б кілька українських страв. Я навчила — український борщ з пампушками, вареники.

— А хто ти за фахом? Ким працювала в Україні?

— Закінчила меліоративний технікум, хотіла, як у пісні, «щоб в пустелі сади квітли». Та дівочим мріям не судилося здійснитися. Попрацювати за спеціальністю не вдалося. Заміжжя, чоловік військовий, поїхала з ним за призначенням. Довелося працювати і санітаркою в госпіталі, і продавцем, і кіоскером. Потім розлучення — повернулася до Скадовська. Кому потрібен меліоратор? Та й кваліфікацію втратила, бо жодного дня не працювала за спеціальністю. А жити треба, тому й подалася в Італію...

— І які там мала заробітки?

— Жінка без кваліфікації може розраховувати на заробіток у 700—750 доларів, італійки ж погоджуються виконувати таку саму роботу лише за 1 500 — 2 000 доларів. І я, і мої подруги розуміли, що нам недоплачують, але, погодьтеся, заробіток у 4000 гривень в Україні для жінки без кваліфікації це багато що значить. Не думаю, що жінка з освітою в Україні отримує такі гроші. І ми погоджувалися на таку працю. Італійці цінують нас, українок, хвалять за акуратність, охайність. Коли працювала на фабриці, звернула увагу, що жінки-італійки час від часу збираються гуртом про щось говорять або курять. Я собі цього дозволити не могла, працювала, як і належить.

— А чи довелося побачити Італію, Рим — мрію туристів, відпочивала взагалі як?

— У вихідні можна їхати куди завгодно. Транспорт дуже дешевий. По Риму гуляла, по всіх його куточках пройшлася. Дуже сподобався. Прогулюєшся історичним Римом і уявляєш, що ось цими вулицями проходили римські легіони, коли йшли на вимогу Сенату придушувати повстання Спартака, а ось тут на площі прогулювалися римські мотрони в сиву давнину. В Колізеї уявляєш гладіаторські бої. А ось площа, де виступав Муссоліні. А тут ось я стою перед Собором Святого Петра. Взагалі, Рим — це історія і вона скрізь, навіть повітря насичене історією. Хоча повертаєшся із давнини і бачиш себе на цих вулицях і думаєш: чому я тут не турист, а заробітчанка? Так гірко стає.

— Чи поїдеш знову в Італію?

— Хотіла б. Та, на жаль, умови виїзду ускладнюються, оформлення документів обходиться дедалі дорожче.

— Але ж ти їдеш до Києва їх оформляти, чи не так?

— Так, знову намагатимуся виїхати на заробітки. В мене вдома залишилася хвора мама, якій потрібна операція. Цього разу я змогла привезти гроші на ліки та повіддавала борги. Ще залишила мамі гроші, отож вона не бідуватиме. Невже ви думаєте, що мені хочеться їхати за моря-океани за тими грішми? На жаль, удома не можна заробити те, що я привезла з-за кордону. Знайомі італійці дуже запрошували на роботу, обіцяли плату непогану. Один навіть просив навчати його української, бо планує в нас свою справу відкрити, хоча й каже, що довіряє перекладачам, але «знання мови ніколи не завадить». Отож, думаю, цього разу зможу влаштуватися краще, ніж минулого. Їду до Києва з надією, що скоро буду в Римі.

Розмову записала Наталія ПАХОЛОК.