Пізно ввечері пролунав дзвінок. У слухавці схвильований жіночий голос: «Ігоре Олександровичу, втекла з дому донька, 16 років. Залишила записку: «Не шукайте, все набридло, хочу свободи з коханим хлопцем». Міліція шукає. Можливо, підкажете, з чого розпочати. Ми не розуміємо, що могло статися з розумною, вихованою дівчинкою. Родина у нас хороша, благополучна. А Наташа залишила все...»

 На жаль, ситуація, не нова. Дитина тікає з теплої домівки назустріч невідомості. Що робити? Мій досвід підказує, що здебільшого дитина змінює батьківський дім на... підвал. Саме там ми найчастіше знаходимо підлітків, які втекли із сім’ї.

Основна причина втечі 14—16-річних з домівки — захист свого права на самостійність. Вони мріють опинитися на своїй території, де все дозволено.

Разом з психологом Андрієм Славинським ми вирішили прочесати всі підвали у районі, де могла б бути зникла Наташа. Потрапивши у надра старої дев’ятиповерхівки, ми опинилися у галереї відсіків. За дверима одного з них побачили щось на зразок спальні в гуртожитку. Три вузькі ліжка були зсунуті й накриті цілком пристойною ковдрою, від решти «квартири» їх відділяла ширма з брудної тюлевої фіранки. У повітрі стояв стійкий запах конопель.

Пошуки розтягнулися на кілька днів. Ми познайомилися з мешканцями багатьох підвалів Одеси. Це цілий світ, а в ньому — свої закони. Мешканців підземелля можна поділити на постійних, тимчасових та випадкових.

Постійні — це бомжі, безпритульні, які не бажають повертатися додому. На себе та свою долю махнули рукою. Живуть тут роками, підробляють жебракуванням, крадіжками та проституцією (незалежно від статі).

Тимчасові. Вони тікають із домівки від сімейних скандалів (батьки надто опікуються чи, навпаки, не звертають уваги, забороняють з кимось зустрічатися тощо), ховаються від кредиторів, вимагачів, військкомату. Але не втрачають надії на повернення, намагаються якось влаштуватися у житті. Можуть приходити додому помитися чи перехопити щось із їжі. Тримаються осторонь кримінальних справ.

Випадкові. Це ті, котрі в підвалі ночують з п’яних очей. Підвал для них — місце для спілкування, п’янок і сексу.

...Пошуки, які вела міліція, теж не дали результату. Наташу не бачили на вокзалі серед тих, хто живе проституцією та жебракуванням, не було її в списках осіб, що потрапили до лікарні. Коли надію, здавалося, вже було втрачено, Андрій Славинський висунув гіпотезу, що згодом виявилася плідною: треба перенести пошуки у той район, де живуть батьки хлопчика.

Наташу і Віктора ми знайшли в підвалі великого будинку в центрі Одеси. Вони ділили притулок з бомжами, які виділили їм куточок у просторому приміщенні з численними ходами.

Це був нечастий приклад симбіозу — співмешкання різних типів «підвальників». Виникають вони лише тоді, коли одна «сім’я» чимось вигідна іншій. Приміром, молодь здатна роздобути у місті їжу (у друзів, які живуть дома), а бомжі — сторона, що гарантує спокій парочці, котра переховується.

...Батьки боляче переносять дорослішання дітей. Намагаються обмежити їхній приватний простір. Інша проблема — ревнощі батьків до друзів та подружок свого чада. Особливо непримиренні вони до людини, до якої їхню дитину вабить.

Вибух стається зненацька: конкретна конфліктна ситуація — двійка, запізне повернення, запах тютюну чи алкоголю, зниклі з дому гроші, повістка до міліції. Недостатнє розуміння може зріти місяцями і вибухнути несподівано, через дрібницю: невинесене сміття, грубе слово, косий погляд.

Що робити батькам, діти котрих проміняли домівку на підвал?

Звернутися до посередника, який допоможе адекватно оцінити поведінку обох сторін. Це може бути психолог, родич, учитель, друг родини, друг дитини. Головне — довіра до нього всіх учасників конфлікту. Треба ретельно проаналізувати ситуацію, зрозуміти ступінь своєї вини, провини дитини, глибину розладу у взаєминах. Передайте через посередника своє занепокоєння та ступінь відчаю, але ці емоції мають бути упаковані в раціональну оболонку: «Скажіть, що він може приходити додому, коли захоче, їжа буде на плиті, передайте йому ключ».

Головне — повернути дитину додому, оголосивши на певний час мораторій на розбірки, з’ясування стосунків та претензій, тимчасово заморозити ситуацію. І лише потім у розмовах шукати шляхи відновлення стосунків.

Через кілька днів Наташа повернулася додому. Оберігаючи з великими зусиллями досягнутого крихкого миру в сім’ї, батьки стали зразком тактовності. І поступово стосунки налагодилися. Але так буває далеко не завжди.

 

Одеса.