«Ви не повірите, але це справді сталося зі мною» — так починався лист читачки «Голосу України» з Дніпропетровська. Вона розповідала історію про те, як їй подарували цуценя болонки. А через деякий час цей  собачка підріс і перетворився на... цуценя вовкодава.

Подібні листи в нашій редакції — не дивина. Люди діляться своїми історіями. Смішними, іноді трагічними, але завжди — життєвими. І це засвідчує, що нас поважають, нас читають, нам довіряють.
Літо вже скінчилося. І хмарна погода постійно нам про це нагадує. Але хтось ще довго сміятиметься, пригадуючи минулі теплі місяці...
При свічках з Єсеніним
Загадали нам якось у школі написати твір на тему «Як я провів літо». Цікавих історій у однокласників було чимало. Але моя, напевно, переплюнула всі. А трапилося ось що.
Одного разу ми з приятелем познайомилися з дівчатами з нашого табору. Дівчата — просто клас! Гарні, веселі, товариські. Запросили вони нас до себе в кімнату, але так, щоб вожаті не знали. І от ми ввечері, за годину після відбою, викупалися, причепурилися, надушилися і рівно о пів на дванадцяту постукали в заповітні двері. Одна з наших пасій її причинила, і дух романтики вмить захопив нас. На підлозі, на столі, на тумбочках горіли свічки! Дівчата запропонували пройти до кімнати, а потім — присісти на підлогу «по-турецьки». І тільки за двадцять хвилин, коли очі звикли до напівтемряви, зрозуміли, що тут відбувається. З’ясувалося, це літературний гурток, і всі двадцять присутніх тут осіб цього вечора читали вірші Єсеніна!
Максим ЄЛЬЧЕНКО.
Запоріжжя.
Давай поговоримо
Повертався я одного разу з Німеччини до рідного Києва. На борту літака — самі іноземці. Порозмовляти нема з ким. Зайшов я до туалету і в сусідній кабінці почув рідне «Привіт!». «Привіт!» — зрадів я землякові. «Як справи?» — запитав незнайомець. «Нормально. А ти з України?», — але на це запитання відповіді я не отримав, а лише почув: «Люба, я тобі ще зателефоную, а то тут якийсь ненормальний за стінкою відповідає на мої запитання». От як буває!
Олексій ЗАЙЧЕНКО.
Київ.
Як я познайомилася з батьком
Першу половину літа я просиділа вдома. Чекала, поки батьки підуть у відпустку, і ми всі разом поїдемо на море. Час проводила то біля телевізора, то в Інтернеті. І познайомилася з чоловіком, з яким у нас зав’язалося вельми цікаве спілкування. Ми розмовляли на найрізноманітніші теми, він розповідав якісь смішні історії зі своєї молодості. Але мені постійно здавалося, що я десь це вже чула. Після двомісячного листування з’ясувалося, що я познайомилася з... власним батьком! Він довго потім мені пояснював, що він робив у цій всесвітній павутині.
 
Львів.
Підготувала Ірина ВАСИЛЬЧЕНКО.