Що треба негайно зробити, щоб урятувати життя тисячам хворих на інфаркт міокарда? Точка зору директора, не побоїмося слова, славетного Українського інституту кардіології імені Стражеска професора Володимира Коваленка та керівника відділення ендоваскулярної хірургії професора Юрія Соколова.
В Україні зареєстровано 17 мільйонів хворих на серцево-судинні захворювання. Це кожна третя людина. А значна частина їх перенесла інфаркт міокарда. У статистиці смертності кардіологічна патологія впевнено займає перше місце (більше 60%), тоді як від онкологічних умирає 15 відсотків хворих, а від цукрового діабету — один. Чи можна при сучасних наукових досягненнях подолати цю хворобу, звівши нанівець її наслідки? «Можна, — впевнено говорить професор Коваленко. — Найновіші розробки світової медицини, пошуки і результати українських лікарів уже нині за певних умов можуть загнуздати цього монстра». «Якби наш інститут мав сучасну техніку, — додає відомий фахівець у галузі серцевої ендоваскулярної хірургії Юрій Соколов, — ми б витягали з того світу 90 відсотків інфарктників, які потрапляють до нас».
Десять років тому, 6 червня 1992 року в Інституті кардіології ім. Стражеска було вперше в історії нашої медицини зроблено коронографію при інфаркті міокарда і відкрито артерію, яка закупорилася для кровотоку. Колишній хворий благополучно живе і нині. Наступним кроком було не тільки очищення та розширення серцевої аорти від тромбу, а й введення в уражене місце через спеціальний балончик стенту — металевого каркасу, зробленого із спеціальних матеріалів, який не дає артерії знову звужуватись. З тих пір в інституті ім. Стражеска зроблено близько 1400 подібних операцій. І немає жодного з колишніх безнадійних хворих, кого б серйозно турбувало серце. І це ж після інфаркту! «Фактично, — каже Юрій Соколов, — ми зупинили його на початковій фазі. Серце таким чином практично залишилось малоушкодженим».
Нині такі операції в інституті — будні. Як і за кордоном. До речі, зарубіжні світила-кардіологи, які побували в інституті, оцінюють подібне лікування за найвищою шкалою. Вони одностайно стверджують, що українські спеціалісти в цьому йдуть крок у крок з найвищими світовими медичними досягненнями.
Звичайно, схема лікування, передана нами, виглядає дещо спрощено. Бо за нею — величезні наукові дослідження колективу з вивчення природи і причин серцево-судинних захворювань, вироблення методів успішного лікування, в тім числі розробка системи медикаментозних препаратів. В інституті працюють відділи з дослідження і лікування гіпертонічної хвороби, порушень ритму серця та інші — всього того, що найбільше вкорочує життя людині.
Так що ж, зрештою, стримує колектив інституту, щоб подібних операцій робили не сотні, а тисячі, десятки тисяч?
Директор інституту відповідає на це однозначно: достатня кількість катетерів і стентів.
— А скільки, — запитую, — коштує така операція?
— Операцію ми робимо безплатно, — каже професор Коваленко. — А от катетери та стенти доводиться купувати за кордоном. Коштує комплект 1000—1500 доларів. А ви знаєте, як нині фінансується медицина.
Володимир Коваленко з гіркотою додає:
— Знаєте, природа інфаркту така, що його можна зупинити тільки протягом перших трьох-чотирьох годин. Тому ми лікуємо в основному киян, які по швидкій допомозі прибувають до клініки. Ми вдячні Київській міській адміністрації, яка з розумінням ставиться до наших проблем і допомагає коштами. Але ж їх, звісно, мало. Та й за статусом інститут наш загальнодержавний, і нас повинна фінансувати казна. Однак одержуємо від неї копійки.
— А скільки треба, щоб ви могли лікувати в столиці всіх, кого привозить швидка?
Володимир Миколайович неспішно рахує і говорить:
— Для медичної апаратури та стентів — ну, десь приблизно 150—200 тисяч доларів на рік.
Мені подумалося: хіба для Києва це гроші? Та міському бюджету разом із столичними соціальними фондами, районними адміністраціями, які тісно працюють з бізнесовими структурами, цю проблему вирішити — як яйце розбити. Тим більше, при такій благородній справі. Хіба не варті ці клопоти життя людини, яке не виміряєш ніякими грішми?
А Юрій Соколов відповів на це англійською притчею. Жив, говориться в ній, дракон з двома головами. І ніяк не міг злетіти, бо голови не могли між собою домовитися. І злетів він тільки тоді, коли настала біда і голови стали думати в унісон.
То, може, і Київ з державою домовиться? А чому б узагалі столичній владі не взяти під свою повну опіку цей інститут? Ситуація ж екстремальна, та й працює інститут здебільшого на киян, яких і досі косить інфаркт. Головним чином через брак необхідної апаратури та матеріалів.
