Чуфут-Кале — печерне місто

Відтепер тут, на плато високого гірського відрогу, що владарює над трьома глибокими долинами, гурти туристів зможуть не лише мовчки пройтися древніми вуличками, а й почути архаїчну мову, що належить до кипчацької групи тюркських мов, як і близькі кримсько-татарська, кумицька і карачаєво-балкарська. Глибокі колії тисяч древніх коліс покреслили місто. Вони ведуть до могил предків, уцілілих жител, храмів-кенас, неприступної колись столиці нащадків майже зниклого племені половців, яких вважають носіями культури Хазарської держави, що свого часу змагалася з Візантією і Арабським халіфатом.

Та повернімося до мови. Лексику караїмів мовознавці порівнюють з метеликом, що зберігся в бурштині. Ця мова належить до найчистіших тюркських. Цьому сприяв ранній переклад Старого заповіту Біблії та схоже на іудейське богослужіння рідною мовою і віросповідання — караїзм. Його сприйняли й деякі українці — вихідці з козачих станиць Північного Кавказу й Астраханщини, котрі визнавали цю релігію близькою до раннього християнства. До наших днів дійшов звичай вішати вдома бубон, обов’язково на дерев’яний гачок, щоб виганяти хвороби і нечисту силу. Живий і караїмський культ священних дубів. Навіть родове кладовище караїв Балта Тіймез парекладається як «сокира не торкнеться». Забобонним страхом караїмів перед знищенням дубів часом користалися чиновники Кримського ханства. Після відмови караїв тримати через кровну помсту в кам’яниці фортеці заложником гетьманського сина Тимофія Хмельницького мурза гнівно заявив: «Так знайте ж, що до Балта Тіймез тепер сокира доторкнеться!»

Причина ж кровної помсти — вбивство українського гетьмана, під командуванням котрого козаки одержали кілька значних перемог, старшого полковника реєстрового козацтва караїма Ільяша Караїмовича. Він походив з карайського княжого роду Узунів і в 1648 році став жертвою змови. Численні нащадки Ільяша носять в Україні прізвище Ільяшенко.

У відреставрованих древніх кам’яницях нині можна поласувати не менш знаменитими за українські вареники хамур-долмою, «вушками» завбільшки з ніготь, караїмськими пиріжками кубете з м’ясом, сиром, вишнею, сливою, шовковицею тощо, пиріжками з халвою і горіхами — бали-бадем, печеними качиними крашанками з перцем, бараниною з соусами з яблук, айви, чорносливу, квасолі-сількме, пловами, супами, каймаком — варенням з троянди, кизилу і лілії, іншими шедеврами любимої багатьма на півострові національної кухні. А вина, виготовлені за древніми рецептами! А незабутні предковічні наспіви! Тут, у Чуфут-Кале, ви познайомитеся з незавмерлою душею тепер крихітного народу воїнів, виноградарів, садівників і купців — їхнім самобутнім фольклором, найдавніші пласти якого і сюжети схожі до тюркських на Алтаї та інших далеких від Криму країв.

Зберегти його допомагала тридиція ведення сімейних збірників — меджума, куди заносили прислів’я і приказки, легенди, казки, загадки, пісні, оповіді, а «слова батьків»—народна мудрість мала не менше значення, ніж релігійні настанови, служила керівництвом у сімейних і общинних стосунках, допомагала у тяжкі хвилини. Мудрих висловів, одягнених в поетичну форму, на кшталт: «Присвітивши іншому, сам не впадеш», — безліч. Улюбленими іграми караїмів були змагання, хто більше знає афоризмів та краще імпровізує пісні. Серед особливо улюблених знову починає лунати серед гір:

Трапези тут традиційно щедрі, недаремно до наших днів дійшла приповідка:

«Добряче їли й пили половці,

їх норма — жбан вина і піввівці».

Організатори етномузею, який допоможе відродити з руїн родове гніздо караїмів, — асоціація «Кримкарайлар» і Бахчисарайський історико-культурний заповідник —зауважують: «Скільки не вкладай грошей у реставрацію фізичного об’єкту, як мертвого кам’яного пам’ятника, він все одно розсиплеться. Лише живі носії культури здатні втримати, оживити і одухотворити цю матерію».

Старійшини караїмів-тюрків (караїв) кажуть, що вперше як постійне населення вони з’явилися на українській землі в 1246 році, в часи Данила Галицького, який запросив їх на службу. Коріння і традиції їхнього народу виходять з глибини віків, а самобутня культура, частка всесвітнього спадку, потребує порятунку і збереження. Є літописне повідомлення, що литовський князь Вітовт ходив походом на тоді монголо-татарський Крим і примусово привів звідти близько 400 родин караїмів, яких поселив у Троках (Тракаї), а після чергового походу знову привів їх і поселив у Луцьку й Галичі.

Вони вважають, що після розвалу колоніальної імперії —СРСР їхнє майже вистигле після депортації 1944 року (без офіційних указів — з Криму на Урал та в Казахстан) національне вогнище починає жевріти надією відродження в українській незалежній державі. І вона з перших років свого існування виявила турботливу підримку всіх народів, що населяють нашу країну. Караїми, як і кримські татари і кримчаки, визнані корінним населенням Криму, отримали можливість організувати свої сили, відроджувати культуру, знову твердо стати на своїй землі.

...У Чуфут-Кале туристи піднімаються древньою, вимощеною камінням дорогою і проходять крізь Південні ворота, збудовані, вірогідно, в 14 столітті (є думки серйозних учених, що ще в шостому).

До XIII віку у фортеці жили алани, в 1299 році поліс захопили монголо-татари і дали назву Кирк-Ор — «сорок цитаделей», а пізніше — Чуфут-Кале, «іудейська твердиня». Нині в місті розгорнулась реставрація небагатьох збережених споруд: кількох житлових будинків, оповитого легендами восьмигранного мавзолею-гробниці Джанике-ханим, дочки хана Тохтамиша, що загинула в 1437 році; караїмські молитовні будинки кенаси; десятиметровий колодязь, вирубаний у скелі; житлові будинки відомого караїмського вченого Авраама Фірковича (1787-1874).

Він народився в Луцьку, був учителем і священиком, став сходознавцем, археологом, мандрівником і енциклопедистом свого народу, встиг зібрати безцінні древні рукописи та інші старожитності, які мають світове значення, а помер у Чуфут-Кале і похований неподалік, на родовому карайському цвинтарі Балта Тіймез. Щедрі на благодійність караїми — нащадки Фірковича фінансували видання знаменитої книги Левка Симиренка «Кримське промислове плодівництво».

Кримські татари і турки, українські селяни, козаки і чумаки, давнє литовське і польське законодавство не відрізняли караїмів від євреїв.

У Кримському ханстві з 1734 року караїми мали в Чуфут-Кале свою друкарню.

Інакше було в Росії, де євреї були офіційно принижені. Авраам Фіркович, найпомітніший серед караїмських діячів того часу, в 1839 році написав працю «Про походження караїмів», де ототожнив свою народність з хазарами. Йому вдалося переконати царський уряд, що караїми не причетні до розп’яття Ісуса Христа. Взагалі, він від імені всіх караїмів імперії категорично відмежувався від єврейства. Саме завдяки йому російський уряд надав караїмам повноправний статус. Після приєднання Криму до Російської імперії вони розселилися і на узбережжі та всьому півострові. Особливо люба після Чуфут-Кале Євпаторія, де для них було відкрито духовну школу, стала в 19-му столітті їхнім центром.

В олтарях кенас, які є майже в усіх великих містах світу, караїми зберігають свою священну книгу — Тору, чи П’ятикнижжя Мойсея.

...Мертве місто на вершині гори окільцьовує 130-метрова Східна оборонна стіна з баштами. В ній ще одні ворота —теж Східні, з яких можна спуститися в Йосафатову долину, на дні якої ще одне місто, теж мертве — могильне, з неозорими тисячами надгробних каменів, чимало яких розбито давніми і сучасними вандалами. Серед густих заростей видно арку воріт, за якими спочиває колись могутнє плем’я, яке надто багато свого войовничого духу й енергії віддало битвам.

Надгробки над цілим народом караїв покриті написами-епітафіями. Значну частину їх зібрав А. Фіркович. На каменях часто з орнаментом поєднуються символ смерті кипарис і символ воскресіння троянда.

Звідси видно, як угорі над оживаючим містом з’являються димки, долинають сюди й давно забуті пахощі страв, віковічну тишу цих місць відтепер порушують древні хазарські мелодії, що линуть з гори, натовпи легковажних і серйозних туристів, замислених над долею своєю і народу, майже повністю розтертого жорнами історії, у якого нині з’явився шанс на відродження.

Кримські татари, кримчаки, греки, вірмени, болгари, євреї, німці, кримські цигани та інші народи багатонаціонального півострова — усі мають свої перспективи розвитку етнотуризму. Фрагменти етнокультури Криму і України в цілому стають дедалі рельєфнішими, строкатішими, мальовничішими і водночас знайомішими та ближчими кожному з суцвіття народів нашої держави. Ми вчимось одне в одного бути не роз’єднаним ніякими суперечностями єдиним українським народом.

Крим.