Коли на концерті оголошують пісню, зазвичай називають авторів музики і тексту. І ніхто не здогадується згадати ім’я... музи.
«Музу» популярного композитора із Прикарпаття заслуженого артиста України Остапа Гавриша звуть Ромою. «За сумісництвом» вона — дружина, найперший слухач, а головне — господиня Дому Буття.
Позаяк устами дитини глаголить істина, цікавлюся у 15-річної Мар’яни Гавриш, доньки: хто глава сім’ї?
— Мама. А тато — шия. У мами з’являються ідеї, а тато їх здійснює, — каже дівчинка.
Так просто? Ідеї народжуються легко, мов струмочки в горах. Бо роди Роми і Остапа — старожили Косова в сьомому—восьмому поколінні. І в тих родах було багато художників, поетів, піснярів...
— Чим ми багаті? Родиною, — каже Рома. — Мріємо збудувати велику хату, щоб усіх можна було прийняти...
У маленькому Косові ще не вмерла давня традиція —дружити і спілкуватися сім’ями, не відділяючи старих від молодих. Це клопітно і старомодно, — сказав би житель столиці. Чи варто марнувати час на «пироги», коли треба швидко робити кар’єру, допоки тебе не випередили? Варто! Саме в затишку великої родини зародилася ідея втілити в циклі пісень десять заповідей Божих. Родинно-духовні дороги привели композитора до владики Софрона Мудрого, потому — до відомого підприємця, щедрого мецената з вишуканим смаком Олександра Яворського. Так народився театр пісні «Явсон», що також вибудований на добрих родинних традиціях: батьки — пліч-о-пліч з дітьми. На Різдвяні свята Олександр Яворський запросив друзів з Києва і подарував їм концерт родини Гавришів. Юна Мар’яна разом з татом співала «Шануй батька і матір...». Кияни були розчулені: не сподівалися на таке від «глибинки».
І все ж вважається, що пісенний олімп — у столиці, а периферія обділена можливостями самореалізації.
— Я не знаю, хто більше обділений, — каже Остап Гавриш. — Я живу в горах, ближче до небес. Маю тут наснагу писати твори.
— Залежно яку мету реалізації ставити перед собою, —додає Рома. — Якщо фінансову — треба вирушати до Києва. Якщо творчу, то тут слухач більше розуміє, хоче, прагне...
Концерти в сільських клубах, у глибинці родина Гавришів цінує не менше, аніж виступи в столиці. Вони залишають по собі глибокий слід. Остап Гавриш із задоволенням розповідав про поїздки Гуцульщиною разом із Назарієм Яремчуком.
— Зима, 25—30 градусів морозу. Вдень ми виступали у селі Білоберезка Верховинського району, а о восьмій вечора планували концерт у селі Краснопіль. Через ожеледицю ледь добралися туди близько одинадцятої. Гуцули нас чекали. Голова сільради — до нас: «Срібні-золоті, ми знаємо, що холодно. Дасте концерт?» Назар — на мене, я — на нього: дамо. Як усі зраділи! Але я в легкому одязі, Назар — у парчевому піджаку. Вистояли! Виступили по повній програмі, «вживу». Потім до ранку не могли зігрітися, але такі щасливі повернулися з Гуцульщини. Це окрилює мене. Хочеться зробити ще більше, краще...
А як батьки уявляють майбутнє доньки? Свою волю не нав’язують: захоче пройти тернистий шлях (а вона бачить його уповні) — нехай іде. Родинними стежками...
Івано-Франківська область.
