120-річчя від дня народження Максима Тадейовича Рильського відзначили минулого тижня у Київському літературно-меморіальному музеї поета.
Цей славний дім на краю Голосіївського лісу ще від початку свого існування звик до напливу гостей, яких тут завжди бувало немало. Та цього разу гостей прийшло стільки, що старий просторий будинок ніби аж поменшав і став трохи тісним.
Дехто з них, хто завітав сюди на ювілейні урочистості, бував у домі Рильського далеко не вперше, навіть іще за життя господаря. Вони ділилися спогадами — а ці люди вміють згадувати живо й небанально: і Дмитро Павличко, й Борис Олійник, і Лесь Танюк. Вразило, як Дмитро Павличко читав вірші — і свої, і ювіляра. При тім власні вірші читав з книжки, «по-писаному», а вірші Рильського — з пам’яті, так захоплено й проникливо, як тільки може один поет читати поезію іншого.
Коло гостей-літераторів не обмежилося лише згаданими іменами — на ювілей також завітали літературознавець Микола Жулинський, поет і перекладач Сергій Борщевський, поет Юрій Рибчинський. Зрештою, гостювання в такому домі зобов’язує кожного бути трохи поетом, тобто людиною, відповідальною за сказане слово. В цьому сенсі запам’ятався стримано-урочистий виступ мецената і доброго друга музею — Володимира Бутка, президента компанії «Еталон».
Дивовижно, наскільки ім’я Рильського та пам’ять про нього об’єднує людей, які, здавалося б, належать зовсім різним епохам. Скажімо, Ігор Ліховий, нинішній заступник міністра культури, колишній директор Музею Шевченка в Каневі, нагадав, що давній хрест на могилі Кобзаря був відновлений саме з ініціативи Максима Рильського — і то за тих часів, коли влада не шанувала християнських символів.
А ось інший приклад взаємопроникнення імен та епох. Зустріч відбувалась у вітальні, де стоїть фортепіано Рильського. Інструмент колись належав поетові Михайлу Семенку, котрий загинув у вирі сталінських репресій. А цього дня на фортепіано грав київський музикант Олександр Попов. І в музиці Шопена звучала світла печаль за людьми, яких уже нема, але без яких історія нашої культури була б лише історією, а не живою матерією.
Під час урочистостей була озвучена ідея: створити в Україні Інститут Рильського (подібний до того, як у німців Гете-Інститут) — для пропагування української культури у світі. Це було б гідно пам’яті великого поета й перекладача. Як на нинішні часи, ідея смілива, але у вимірі вічності зовсім не здається неможливою.
Київський музикант Олександр Попов грає на фортепіано Рильського.
Зліва направо: заступник міністра культури Ігор Ліховий, директор Літературно-меморіального музею Вікторія Колесник та онук поета Максим Георгійович Рильський.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
