«Будинок Павлова» в Авдіївці — це одна із крайніх позицій сил АТО. Понівечений артилерійськими обстрілами із Спартака і Ясинуватої будинок спочатку спорожнів, а згодом став важливим оборонним форпостом міста. Серед бійців, які стримують ворожі сили на цьому напрямку, — Кір Мінін (на знімку). Він солдат 20-го окремого мотопіхотного батальйону.
До війни Кір навчався на денній формі у Придніпровській академії будівництва та архітектури. За це друзі на війні дали йому позивний «Студент». У січні йому виповнилося двадцять три. За рік він пережив більше, ніж за попередні двадцять два.
— Ще до навчання в академії я пройшов строкову службу в 25-й окремій повітрянодесантній бригаді. А у нас, десантників, девіз: «Ніхто, крім нас». Тому взяв академвідпустку на стаціонарі і пішов до війська. Родичі хвилюються, але сприйняли моє рішення нормально. Вони розуміють, що я зараз потрібен тут. Сьогодні я солдат і захищаю свою українську землю. Війна закінчиться, і вже будівельником я відбудовуватиму цей регіон, — поділився планами Кір.
Під час першого бойового завдання 20-й окремий мотопіхотний батальйон визволяв від російсько-терористичних угруповань Мар’їнку і Красногорівку. Тоді, пригадує «Студент», командир дуже добре спланував операцію. Фактично без втрат наші воїни витіснили бойовиків із обладнаних укриттів.
А в Красногорівці люди вітали українські війська з обіймами і радістю. Один чоловік, який тоді зустрічав мотопіхотинців, сказав, що не солодко їм жилося під терористами. А пізніше до батальйону надійшов лист-подяка з Красногорівки, під яким вдячні мешканці поставили свої підписи.
— Потім була ротація, відновлення боєздатності і знову АТО. Ми одразу зайняли позиції в Авдіївці і вже понад три місяці тримаємося тут. Нині обстрілюють не так інтенсивно, як раніше, але дуже провокаційно, більш схоже на прощупування, — додав боєць.
Кір каже, що противник по кілька разів на добу підходить на дистанцію ураження стрілецькою зброєю і починає обстрілювати. Періодично тут бувають танкові атаки, накривають із самохідних артсистем. А мінометний вогонь наші хлопці вже сприймають як повсякдення.
Між будинками де-не-де лежать снаряди, що не розірвалися. В деяких будівлях позаду «Будинку Павлова» живуть люди, яким нікуди виїхати. Вони здебільшого ходять тими стежками, що й військові, бо знають: це перевірений і безпечний шлях. На запитання, як до військових ставляться місцеві, Кір відповів, що люди тут є різні, але більшість розуміє, звідки по них стріляють.
Ця війна дуже змінила погляди молодої людини на життя. Якщо раніше, під час строкової, він марив дембелем та родиною, то зараз увага зовсім на іншому. «Поки ми тут, зібрані разом, наші думки націлені на те, як виконати бойове завдання і вижити. А вже потім — дім», — закінчив розповідь Кір Мінін. А ще в АТО у Кіра відкрився хист до поезії.
Олександр ГАЙН, старший офіцер прес-центру штабу АТО.
Фото автора.
