(СА8Е ОР РООКЕВКА V. ІЖКАШЕ) (Заява № 25476/02) Стислий виклад остаточного рішення від 15 лютого 2007 року

У ході розслідування кримінальної справи щодо незаконного привласнення гуманітарної допомоги працівниками правоохоронних органів було проведено обшук будинку і гаражів та вилучено деяке майно заявниці, зокрема — документи громадської організації «Любава», заснованої заявницею та її колишнім чоловіком. 19 квітня 1999 року заявницю було затримано за підозрою у вчиненні незаконного привласнення гуманітарної допомоги. 16 квітня 1999 року заявницю було притягнуто до адміністративної відповідальності за непокору законному розпорядженню працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків.


На користь заявниці було винесено чотири рішення (від 20 квітня 2001 року, 8 серпня 2001 року, 19 лютого 2002 року та від 31 січня 2002 року), якими їй присуджено компенсації за моральну шкоду та втрачений заробіток у зв’язку з незаконними діями правоохоронних органів, незаконним арештом та незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.


Крім того, 31 січня 2002 року Васильківський міський суд зобов’язав Васильківське міське управління МВС повернути майно, конфісковане у заявниці в квітні 1999 року під час обшуку її помешкання. Відповідно до тверджень заявниці, вона також отримала 6% вилученого майна.


Посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилась на те, що рішення від 20 квітня 2001 року, 8 серпня 2001 року, 19 лютого 2002 року та рішення від 31 січня 2002 року (у частині присуджених виплат), винесені на її користь, залишались невиконаними протягом тривалого часу.


Суд зазначив, що ці скарги є явно необґрунтованими в значенні пункту 3 статті 35 і мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції, оскільки період виконання вищезазначених рішень в частині присуджених виплат становив менше одного року.


При цьому, суд дійшов висновку, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки рішення від 31 січня 2002 року в частині, яка не стосується виплат присуджених коштів, не виконувалось більш ніж чотири роки і одинадцять місяців.


Крім того, заявниця скаржилась відповідно до статті 3 Конвенції на те, що її було піддано нелюдському і такому, що принижує її гідність, поводженню під час її арешту і тримання.


Вона далі скаржилась відповідно до статті 5 Конвенції на те, що її незаконно арештували, тримали під вартою і пізніше помістили в психіатричну лікарню. Заявниця скаржилась відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції щодо неможливості отримати компенсацію за незаконне тримання.


Заявниця скаржилась відповідно до статті 8 Конвенції на незаконний обшук її помешкання і гаражів.


Заявниця скаржилась відповідно до статті 11 Конвенції щодо неможливості отримати документи громадської організації «Любава», які були вилучені під час обшуку її помешкання.


Заявниця зрештою скаржилась на те, що її не було проінформовано про скасування підписки про невиїзд і це порушило її право, передбачене статтею 2 Протоколу № 4.


Суд дійшов висновку, що у вищезазначених скаргах немає жодних ознак порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією і Протоколами до неї. Таким чином, ця частина заяви оголошена неприйнятною як явно необґрунтована, відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.


Розглянувши справу, суд одноголосно:


1. Оголошує скарги відповідно до пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості виконання частини, яка не стосується виплат присуджених коштів, рішення від 31 січня 2002 року, прийнятними і решту скарг — неприйнятними. 


2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції; 


3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 13 Конвенції; 


4. Вирішує, що 


(а)    держава-відповідач має виконати частину рішення від 31 січня 2002 року, яка не стосується виплати присуджених коштів, і сплатити заявниці протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 1 700 євро (тисячу сімсот євро) як компенсацію за нематеріальну шкоду та судові витрати, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці; 


(б)    ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу; 


(в)    зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки; 


5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.