Довго опускала голову, заплющувала очі, перемикалася з каналу на канал. Не допомогло. Куди не глянь — скрізь... вітряні млини, що прийшли на зміну «розмовляючим головам». Я про тележурналістів, які взяли за правило несамовито жестикулювати перед телеоб’єктивами: чи то щось мелють на невидимих глядачеві жорнах, чи то мошкару відганяють.
Хто-хто, а люди, частина життя яких проходить перед об’єктивом, повинні б мати мінімальне уявлення про мистецтво публічного виступу, про основи риторики, які вчать, що оратор не має розмахувати руками перед носом своєї аудиторії, щоб замість привертання уваги до власної промови не викликати протилежний ефект. Не заперечую, вивірений, обґрунтований, красномовний жест, звичайно ж, потрібен. А активним жестикулювальникам порадила б частіше переглядати виступи визнаних метрів телеефіру. Сьогодні це, завдяки Інтернету, загальнодоступно. Кому й цього виявиться замало, зверніться, нарешті, до підручників з тележурналістики.
Н. СОКОЛОГОРСЬКА.
Бердянськ Запорізької області.
