Вислухавши відповідь студента, професор зняв окуляри, похукав на скельця та акуратно протер їх чистим носовичком. Далі одягнув окуляри на перенісся і взяв залікову книжку. Важко зітхнув і пильно глянув у вічі студенту:
— Отже, Степаненко, ви принципово не підготувалися навіть до перездачі екзамену.
— Але ж, Василю Васильовичу...
— Не треба, Степаненко. Ви добре знаєте, що вчитеся у вузі. У політехнічному університеті, а не в ПТУ на маляра. І це навчання має свої правила. Та свої вимоги, — твердо сказав професор.
— Василю Васильовичу, я ж успішно здав зимову сесію, — несміливо нагадав студент.
— Так, — погодився професор і глянув геть колюче. — Бо ми не виявили принциповості стосовно вас. Але годі. Сьогодні я ставлю вам двійку. І навіть не пробуйте перездавати, вищого балу вам ніхто не поставить. Мусимо з цим закінчувати, бо ваш негативний приклад розбещує інших студентів. Журитися вам немає чого, переведетеся з бюджетного відділення на контрактне. Ваш батько — підприємець, платити має чим, — професор узяв дорогу авторучку та відкрив залікову книжку. — Ставлю вам...
— П’ятірку, — зайшов до аудиторії проректор з навчальної частини.
Професор докірливо глянув на проректора, але підкорився. Щасливий Степаненко забрав заліковку, тихо попрощався і швидко вискочив з аудиторії.
— І як це розуміти, Іване Івановичу? — дорікнув професор. — Чи знаєте ви, що зі Степаненка взяли поганий приклад уже шестеро його одногрупників? Замість того, щоб цмулити смачне українське пиво, вони цілими днями сидять у бібліотеці! А бюджет держави наповнюють пивзаводи, а не бібліотеки.
— У групі 25 студентів, — парирував проректор, — про бюджет турбуються 17. Не журіться, пивзаводи без клієнтів не залишаться.
— Але ж це сам ректорат постановив, що в нашому вузі безплатною оцінкою є лише двійка, — нагадав Василь Васильович.
— Ось телефонограма з міністерства, — показав папір проректор. — До нас прибуває група англійських студентів за обміном. У себе вони вивчають таку саму спеціальність, як у нашому політесі. А хто, крім Степаненка, може серед наших першокурсників показати рівень знань? А він ще й англійською вільно володіє.
— Ех, Іване Івановичу, — зітхнув професор, — псується наша молодь. А ще якихось два роки тому не було жодних проблем. Усі пили пиво. І за екзамени платили всі. Ви уявляєте, що буде, коли замість барів студенти підуть у бібліотеки? Це ж гаплик бюджету України!
— Не журіться, Василю Васильовичу, — оптимістично посміхнувся проректор, — лінивих студентів, дітей грошовитих батьків, на наш вік вистачить.
Тернопільська область.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
