Чого було більше, з’ясовують на Полтавщині
Селяни одвіку хліборобського краю завершили рік досить гучно. Адже плюсова температура грудня дала змогу не вимикати двигунів тракторів і комбайнів практично до новорічних свят. Треба було надолужувати згаяне і завершувати обробіток ґрунту, який після кількамісячної посухи не могли «вгризти» навіть потужні плуги. Водночас пізні дощі «поставили на паузу» збирання зернової кукурудзи, залишки якої чекали своєї черги у полі, як то кажуть, до білих мух. За таких обставин виробничий рік у сільгоспвиробників виявився довшим за календарний...
До ужинку реального додали ще й політичний
Однак іще гучнішими за технологічний гуркіт машин стали політичні виступи селян в останні тижні року. Протестуючи проти намірів уряду скасувати спеціальний режим оподаткування для аграріїв і, власне, «навантажити» їх звичним для інших галузей податком на додану вартість, кількасот хліборобів і тваринників краю спочатку пікетували адмінбудинок обласної влади. А потім на годину перекрили стратегічну автомагістраль Київ — Харків поблизу Полтави. Зрештою, приєдналися до багатьох колег з інших областей, які «брали в облогу» парламент. При цьому в одному строю протестувальників стояли і місцеві топ-менеджери кількох агрохолдингів та керівники великих господарств, і звезені ними автобусами їхні підлеглі, й звичайні фермери, котрі ще вчора затято кляли «латифундистів» із тих же холдингів...
Що об’єднало цих дуже різних за інтересами та статками людей? Яким є їхній річний ужинок — політичний і матеріальний? Передовсім зазначимо, що не справдилися апокаліптичні пророкування доморощених «кассандр», котрі взагалі сумнівалися у спроможності наших селян посіяти і зібрати після різкого стрибка курсу долара врожай. Навпаки, на тлі приголомшливого згортання промислового виробництва в індустріальній столиці області — Кременчуці — аграрії поступово перебирають на себе роль не лише продовольчого, а й фінансово-валютного «годувальника» краю та держави. Досить сказати, що торік іще на початку осені їхня частка в обсягах експортованої з регіону продукції сягнула майже 32 відсотки, що перевищило показник 2014-го більш як на 10 відсотків.
Згідно з офіційною статистикою, за 11 місяців 2015-го загальний обсяг сільськогосподарського виробництва в регіоні порівняно з відповідним періодом позаминулого зріс на 6,2 відсотка. Уже втретє за останню п’ятирічку хлібороби Полтавщини намолотили понад 5 мільйонів тонн зерна. Середня врожайність зернових становила 56,6 центнера з гектара, вона перевищила рівень 2014-го на 6,6 ц/га. «Плюсували» фактично всі основні культури, у тому числі й технічні. А, скажімо, ужинок сої, яка дала в середньому по 22 центнери з гектара, взагалі став рекордним для області. Врожайність цукрових буряків також нівроку — 495 центнерів з гектара, тобто на 61 центнер більша від позаминулорічної. Причому саме посуха посприяла істотному підвищенню їхньої цукристості. Тож на чотирьох діючих заводах області з кожної тонни солодких коренів у середньому «добували» 157 кілограмів цукру. У 2014-му цей показник був на 6 кг менший.
«Живі» гроші для власників земельних паїв
Чи дають такі статистичні доважки реальні фінансові плюси звичайним селянам, власникам земельних паїв? Судіть самі. Торік розмір орендної плати за гектар землі у регіоні збільшився на 342 гривні й сягнув понад 1,5 тис. грн. При цьому орендна плата на Полтавщині в середньому становить 5,5 відсотка від вартості землі, що, певне, є найвищим показником в Україні. Загалом торік пайовикам в області нарахували понад 1,7 мільярда гривень (ця сума на 37 відсотків перевищує рівень 2014-го), розрахунок із орендодавцями вже завершується. Майже 78 відсотків згаданих виплат здійснюється «живими» грошима. Хоча є в цій арифметиці й не такий привабливий бік медалі: найщедріше за паї платять там, де пустили під ніж тваринництво і нещадно експлуатують землю найприбутковішими культурами...
Звісно, найбільшою прикрістю сільськогосподарського сезону стали «добиті» посухою посіви озимини під урожай нинішнього року. Тим паче, що йдеться передовсім про головний хліб Полтавщини — озиму пшеницю. Через зневоднення грунту в області озимих культур посіяли лише 248,2 тис. га. (у попередні сезони їхній клин сягав понад 300 тис. га). Та сходи з’явилися фактично тільки на половині засіяного. За таких умов зрозуміло, що навіть при частковій «реанімації» рослин зимовими дощами навесні доведеться пересівати значну частину площ. Однак той факт, що Полтавщина перебуває в зоні ризикованого землеробства, ні для кого не був таємницею. Минулий рік лише вкотре підтвердив цю аксіому та нагадав аграріям про необхідність закладати страхові й резервні фонди. А головне — господарювати на землі з розумом, опертям на науку й одвічні закони природи. Бо, скажімо, на полях «Агроекології», заснованої «батьком» вітчизняного органічного землеробства Семеном Антонцем, навіть за «пересушеної» осені сходи озимини вруняться зеленню...
Рентабельність виробництва — таємниця за сімома замками
У тому, що затрати сільгоспвиробників зростають, переконувати нікого не треба. Водночас і вартість вирощеного ними невпинно збільшується. Про це свідчать не лише полиці продовольчих крамниць. Статистика, як то кажуть, річ уперта: за 11 місяців минулого року ціна реалізації основних зернових і технічних культур — пшениці, кукурудзи, соняшнику та сої — на Полтавщині збільшилася від 145,5 до 218,3 відсотка! Та коли послухаєш багатьох наших аграріїв, то, здається, «бідніших і нещасніших» за них узагалі не знайти... Однак така риторика більше підходить для мітингів і пікетів, ніж для серйозних розрахунків. Чи є вони? І яка, зрештою, цьогорічна рентабельність вирощеного? Дізнатися про це не так просто, як здається на перший погляд.
— Інформацію про рентабельність власного виробництва сьогодні нам надають лише окремі сільгосппідприємства, — каже, відповідаючи на запитання власкора «Голосу України», перший заступник директора департаменту агропромислового розвитку ОДА Іван Рева. — Та й то лише за бажанням їхніх власників і керівників. Натомість більшість із них вважають такі дані комерційною таємницею. До того ж остаточні фінансові підсумки року бухгалтери й економісти підіб’ють дещо пізніше. Та наші попередні розрахунки показують, що рентабельність озимих культур в області сягне понад 25 відсотків. Найвигіднішими залишаються озима пшениця, а також соняшник і кукурудза з рентабельністю 40—60 відсотків і вище. Зрештою, збиткових культур нині практично немає. Значно вища собівартість і, відповідно, нижчі доходи дає тваринництво. Показники останньої на рівні 5—8 відсотків у більшості агрохолдингів узагалі не вважають рентабельністю, тому про тваринництво там просто «забувають». Прийнятною для їхніх власників стає прибутковість на рівні 40—60 відсотків, якої можна досягти тільки у рослинництві на «вигідних» культурах.
Корови на прив’язі у... долара
У сільськогосподарському кооперативі «Радянський», який очолює один із корифеїв хліборобської справи краю, депутат обласної ради Микола Андрієнко, від тваринництва відмовлятися не збираються. Тут утримують 425 корів. Хоча «молочні» прибутки не покривають затрати. «Сьогодні тваринництво у нас таки збиткове, — наголошує Микола Іванович. — І якби зважали тільки на ринкову кон’юнктуру, то вже відвезли б наших корівок на м’ясокомбінат. А де тоді працюватимуть півсотні зайнятих біля худоби односельців? Прибутків немає ще й тому, що ми годуємо тварин тільки натуральними природними кормами, не накачуємо їх усілякою «хімією», не женемося за 8—9-тисячними надоями. Адже молоко — то фактично ліки для наших дітей і людей похилого віку. Та якщо вчора нам за кілограм цього натурпродукту платили 50 центів (4 гривні), то сьогодні — тільки 20 (5 гривень з копійками). Таке маємо «підвищення» закупівельних цін... Збитки перекриваємо прибутками в рослинництві, хоча й там усе «прив’язано» до долара. Та все ж, як на мене, найбільше дошкуляє аграріям неврегульованість земельних, податкових і екологічних питань. Сама процедура їхнього «утрясання»-узгодження нерідко потребує часу й зусиль більше, ніж посівна чи жнива. Тому ми з колегами в обласній раді давно виступаємо за те, щоб упровадили однаковий для всіх виробників податок із гектара землі й дали нам, нарешті, можливість господарювати спокійно».
Керівник фермерського господарства «Лтава» з Чутівського району Михайло Хворост був одним із фундаторів руху вільних господарів землі на Полтавщині. Тож на нього неодноразово «наїжджали» правоохоронці та контролери. Торік довелося поратися на полях за себе і за свого друга та сусіда, засновника ФГ «Колос» Олександра Міндіашвілі, котрий вирушив на Донбас захищати Україну від терористів і загарбників. Та попри подвійне навантаження, умови для фермерування у розмові з власкором «Голосу України» пан Михайло назвав «практично ідеальними». «Мабуть, уперше цілий рік до мене взагалі не підходили з перевірками, — констатує фермер. — Одержав і врожай непоганий, і прибутки — чого ще треба? Тож знайшлося тисяч 200 гривень на допомогу фронтовикам, разом із земляками-однодумцями продовжуємо волонтерську діяльність. Зібрану пшеницю продав одразу. Ціни на соняшник, кукурудзу і сою також були нормальними. Причому їхня кон’юнктура хитнулася в наш бік дуже помітно. Вже закупив і солярку, й добрива та, власне, все необхідне для весняної сівби. І хоча доведеться пересівати 100 відсотків озимини, трагедії в цьому не бачу».
Справжні чорноземи побачимо тільки в кіно?
Наголосимо: так розповідає про «вершки і корінці» з урожаю 2015 року фермер, який хазяйнував на півтисячі гектарах «здвоєного» господарства. То якими ж тоді були прибутки (чи таки надприбутки?) тих, хто розпоряджається десятками чи навіть сотнями тисяч гектарів наших родючих чорноземів? І чи щирі за таких обставин оті мітингові «плачі» останніх стосовно нібито непідйомності для них «додаткового» фінансового тягаря у вигляді ПДВ? Зрештою, хіба не мають рації автори пропозиції залишити пільгове оподаткування тільки для тих аграріїв, які розвивають тваринництво, створюють нові робочі місця, а не лише паразитують на природній родючості матінки-землі? Доречними видаються й наміри «прив’язати» певні фінансові преференції до обсягів виробництва та реалізації продукції.
З другого боку, аграрії Полтавщини добре пам’ятають, як напередодні парламентських виборів керівник уряду особисто запевняв їх, що, доки бюджет держави надто куций для прямих дотацій сільгоспвиробництву, податкових пільг їх не позбавлятимуть. Хоча заради справедливості варто згадати, що на сході країни триває збройне протистояння. І податки доводиться «переплавляти» на танки й БТРи, необхідні для захисту від агресора не лише фігуральної — цілком реальної землі, на якій хазяйнують і звичайні фермери, і латифундисти... А нові виклики мають ще більше спонукати до діалогу та єднання в пошуку компромісу. Спроби когось перехитрити чи то сумнівними начальницькими новаціями «згори», чи мітинговими пристрастями «знизу», вочевидь, не на користь інтересам держави.
Зрештою, саме у парламенті під час прийняття держбюджету на 2016 рік і змін до Податкового кодексу компромісу нібито вдалося досягти. Нагадаємо, що всупереч вимогам міжнародних кредиторів нашої держави про ліквідацію будь-яких податкових пільг, останні для аграріїв таки залишили. Спецрежим справляння ПДВ для них зберігається ще принаймні на рік. Щоправда, у той «перехідний» період сільгоспвиробникам залишатимуть різні частки коштів із цього податку в залежності від того, чим вони займаються. Зокрема, у молочному скотарстві їхня частка становитиме 80 відсотків, у інших видах тваринництва — 50, а в рослинництві -тільки 15 відсотків. Однак навіть після прийняття «компромісних» законодавчих актів «страйкове» перекриття аграріями стратегічних автомагістралей на Полтавщині та в інших областях продовжувалося майже до Новоріччя. Вони вимагали від Президента не підписувати ухваленого парламентом і, власне, залишити попередні «повномасштабні» податкові пільги. При цьому з’ясувалося, що найзапекліше «воюють» (чи торгуються?) вже не так за спецрежим ПДВ, як за... модель його відшкодування, «заточену» під кількох вітчизняних «агробаронів». За таких обставин «гарматним м’ясом», вочевидь, можуть стати не лише туші забитих для «гучних» акцій тварин...
До речі, за господарськими клопотами і політичними збуреннями навіть на Полтавщині з її еталонними чорноземами майже забули про те, що саме 2015 рік ООН оголошувала Міжнародним роком ґрунтів. Та воно, мабуть, трохи соромно було згадувати про це тоді, коли в області, як і в державі загалом, замість «хрестоматійних» 8—10-пільних сівозмін повсюдно практикують, по суті, три-чотирипілку. З постійним вирощуванням майже на одному й тому самому місці надприбуткових і водночас «убивчих» для верхнього родючого шару чорнозему культур...
Про необхідність відновлювати і примножувати природну силу гумусу говорили хіба що під час відзначення 150-річчя Полтавського товариства сільського господарства. Зрештою, восени під орудою Семена Антонця цю спільноту піонерів наукового підходу до господарювання на землі відродили. Та, мабуть, іще більш знаковою подією стало те, що один із новітніх фундаторів товариства — «хазяїн» величезного агрохолдингу — заявив про наміри бодай частково приєднатися до справи Антонця виділенням для ведення органічного землеробства 1214 гектарів чорнозему біля Яресьок. Тобто поблизу саме того села в Шишацькому районі, де Олександр Довженко фільмував свою безсмертну «Землю». Тож є надія, що нащадки побачать справжні полтавські чорноземи не тільки в кіно...
Полтавська область.
Минулорічний «польовий» сезон селяни Полтавщини закінчували на мітингах і в пікетах.
Фото автора.
