Хоча Кримінальний процесуальний кодекс України, ухвалений Верховною Радою України в квітні 2012-го, діє вже більше трьох років, досі не стихають дискусії щодо його ефективності.

Парадоксально, але відповіді на це питання немає і на сьогодні. Річ у тім, що модель досудового розслідування, яка запропонована законодавцями, повноцінно не функціонує.

Згідно з нормами Кримінального процесуального кодексу, досудове розслідування поділяється на досудове слідство та дізнання. Слідство здійснюють слідчі в кримінальних провадженнях про тяжкі та особливо тяжкі злочини, а дізнання — інші уповноважені службові особи в разі вчинення нетяжких злочинів або, як зазначено в положеннях КПК, — кримінальних проступків.

Причому початок запровадження дізнання прямо пов’язаний з прийняттям закону України про кримінальні проступки. Але його не прийнято і до цього часу.

Як наслідок, склалася ситуація, коли слідчі змушені проводити досудове розслідування у формі досудового слідства всіх без винятку злочинів, що вчиняються на території держави.

Щороку лише Національною поліцією (органами внутрішніх справ) реєструється понад півтора мільйона злочинів, з яких злочини невеликої тяжкості становлять близько сорока відсотків. Це некваліфіковані крадіжки, шахрайства, хуліганства, зберігання наркотиків без мети збуту (частини перші статей 185, 190, 296, 309 КК України), несплата аліментів (стаття 164 КК України) та легкі тілесні ушкодження (стаття 125 КК України).

Це призводить до того, що, замість розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, слідчі змушені займатися правопорушеннями, які не становлять значної суспільної небезпеки.

Це при тому, що на слідчих покладено додатковий обов’язок не лише проводити досудове розслідування шляхом процесуальної діяльності, а й фактично організовувати розкриття злочинів шляхом призначення та проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Нагадаємо, що раніше за це відповідали оперативні підрозділи, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність за нерозкритими злочинами, але на сьогодні позбавлені такої можливості.

До цього слід додати й відмову від стадії дослідчої перевірки матеріалів, коли службові особи у строк до десяти днів повинні були перевірити заяву про злочин та прийняти рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або передати її до слідчого, який розпочинав розслідування. Для порівняння: якщо у 2011 році (до моменту набрання чинності КПК) слідчими винесено 450 тисяч постанов про порушення кримінальних справ, то у 2015 році кримінальних проваджень розпочато вже втричі більше.

Як наслідок, пропорційно зросла кількість прийнятих слідчими рішень про закриття кримінальних проваджень. Якщо раніше їх кількість становила в середньому шість тисяч на рік, то сьогодні — понад сімсот тисяч. По суті, це «вчорашні» відмовні матеріали, за результатами розгляду яких приймалися рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Не дивно, що навантаження на слідчих зросло в рази. Хоча після набрання чинності КПК їх кількість збільшено на 1,2 тисячі, на загальну картину це суттєво не вплинуло. Як наслідок, маємо ситуацію, коли в провадженні одного практичного слідчого в середньому перебуває 190 кримінальних проваджень, а в деяких підрозділах ця цифра перевищує триста.

Висновок очевидний — неможливо ефективно здійснювати діяльність при половинчастості реформ, коли досудове розслідування здійснюється лише у формі досудового слідства, а інша його форма — дізнання — фактично відсутня.

Верховною Радою України попередніх скликань неодноразово робилися спроби прийняття законодавства про кримінальні проступки. Внесено такий законопроект і сьогодні — реєстраційний №2897 від 19 травня минулого року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків».

Але питання запровадження інституту кримінальних проступків занадто дискусійне. Очевидні вади останнього проекту закону України яскраво зазначили у статті «Виклики сучасності і кримінальне право», опублікованій у газеті «Голос України» від 29 січня 2016 року, науковці Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на чолі з його ректором доктором юридичних наук Василем Яковичем Тацієм.

Від себе додамо. Основне в цьому питанні — не визначення конкретних суспільно небезпечних діянь, які перейдуть в категорію кримінальних проступків, а надання можливості повноцінно здійснювати досудове розслідування у формі дізнання. Причому вже зараз можна визначити категорію нетяжких злочинів, які повинні розслідуватися в спрощеному порядку, — це зазначені раніше легкі тілесні ушкодження, несплата аліментів, некваліфіковані крадіжки, шахрайства, хуліганства, зберігання наркотиків без мети збуту.

Ще в грудні 2014 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку проведення досудового розслідування у формі дізнання» (від 03.12.2014 реєстр. № 1221), який якраз і передбачає запровадження спрощеного порядку розслідування злочинів указаної категорії та який, на відміну від законопроектів про запровадження інституту кримінальних проступків, отримав у цілому позитивні висновки від Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

На сьогодні зазначений проект закону України, враховуючи зміни в законодавстві, доопрацьовано. На наш погляд, у якнайшвидшому вирішенні цього питання зацікавлені всі: і правоохоронці, і законодавці, а головне — пересічні громадяни, які не повинні ставати заручниками недосконалості законодавства.

Олександр ВАКУЛЕНКО, заступник Голови Національної поліції України — начальник Головного слідчого управління, полковник поліції, Олексій КРЮКОВ, начальник управління Головного слідчого управління Національної поліції України, полковник поліції.

 

 

Олександр ВАКУЛЕНКО.

 

 

Олексій КРЮКОВ.