До асоціації «Укроліяпром» входять найбільші олійно-жирові підприємства країни. Степан Капшук (на знімку) присвятив цьому об’єднанню вже п’ятнадцять років. Тобто чверть свого життя стоїть на захисті інтересів виробників олії, водночас небайдужий і до турбот господарств, які спеціалізуються на вирощуванні соняшнику, ріпаку або сої. Адже останні (кожен виробник це знає) щороку наповнюють сировиною потужності переробних підприємств. А без цього заводи, навіть ті, що оснащені найсучаснішим обладнанням, залишаються будівлями з начинням із мертвого металу. Свої інтереси асоціація обстоює насамперед у владних структурах, приміром, в уряді чи Верховній Раді. З її генеральним директором ведемо розмову не лише про тактику і стратегію олійно-соняшникової справи. Цікавить, приміром, яку олію для здоров’я корисніше споживати. Або як вибрати якісну, коли підшукуєш у супермаркеті. Тому цікаво, яку марку купує, заходячи до крамниці, сам очільник «Укроліяпрому», або чи вирощує соняшник у себе на дачі замість квітів. Але говорити про особисте зі Степаном Капшуком важко, бо він одразу «з’їжджає» на проблемні загальнодержавні питання, пов’язані з виробництвом.
Китайці попереджають: українська олія корисна для здоров’я
Нині олійна галузь серед інших — одна з найуспішніших, активно заробляє валютні надходження для економіки. Україна сьогодні — держава номер один у світі з експорту соняшникової олії. Та прибутковою для країни олійно-соняшникова справа була не завжди. Ще два десятиліття тому ситуацію на багатьох підприємствах галузі характеризували як кризову.
— Дійшло до того, — пригадує важкі для галузі часи Степан Капшук, — що у 1998 році президент Кучма підписав указ про пільгове ввезення рослинних олій. У мене є той указ — я його з собою ношу. Йдеться про безмитний імпорт до України 140 тис. т олії, зокрема 100 тис. т соняшникової і 20 тис. т соєвої. З Туреччини й Аргентини.
Тобто в країні, де на мільйонах гектарів вирощують соняшник, своєї олії не вистачало, ми змушені були купувати її за кордоном. Тому вважаю одним з головних досягнень України за роки незалежності — відродження олійно-жирової галузі. Це приклад отієї саме розумної політики. Свого часу знайшлися люди — я і прізвища їхні можу назвати: заступник голови Держхарчопрому Людмила Зінченко, а також Олександр Мороз, Катерина Ващук, Олег Юхновський — вони тоді були депутатами Верховної Ради. Розуміли, що не треба ставати банановою республікою, не варто масово вивозити сировину, коли її можна тут переробляти. Тоді виникла ідея запровадити 23-відсоткове експортне мито на насіння соняшнику. Багато хто лякав: «Уявіть, що буде! Ви цією олією вмиєтеся, ви не знатимете, де її збути!». Але життя підтвердило, що саме мито стало стержнем відродження олійно-жирової галузі. І не лише Україна посіла за ці роки лідируючі позиції з експорту соняшникової олії, а й соняшник став чи не найрентабельнішою культурою. Ніхто не змушує аграріїв стільки його сіяти. Та є фінансові стимули. Тож площі під цією культурою збільшилися з 2,5 млн. га у 1998 році до понад 5 млн. га торік, а виробництво соняшнику за цей час зросло з 2,3 млн. т до 11,2 млн. т.
Можна по-різному оцінювати роботу галузі. Але хоча б що там казали, нині галузь експортноорієнтована, створено робочі місця всередині країни, є динаміка розвитку. Постійно будуються потужності, вкладаються інвестиції, а інвестиції — це і є розвиток. Існує баланс інтересів. Господарства сіють соняшник, бо є зиск, а олійники будують заводи, розширюють потужності, тому що вигідно сьогодні переробляти. І головне — попит на українську олію зростає з кожним роком. Навіть у Китаї, Індії пишуть: «Українська олія корисна для здоров’я». Це для мене стало відкриттям, коли я був у Китаї.
А було, пригадуєте, наші газети писали викривальні статті: мовляв, у вітчизняній олії і бензоперен знайшли, й інші шкідливі домішки. Від імені, так би мовити, незалежного центру експертиз. Але і це треба було пережити. Слава Богу, життя розставило все на свої місця.
Тому вважаю неприпустимим порушувати, як дехто намагається нині робити, питання скасування експортного мита на насіння соняшнику. З цього приводу зареєстровано навіть законопроект. Я назвав би антидержавною позицією віддавати сировину, в якій зацікавлена вся країна. Ніхто за кордоном не вимагає від нас знімати чи знижувати нинішнє 10% експортне мито на насіння соняшнику, окрім окремих наших законотворців. Навіщо це робити?
Щоб за рубіж продати — треба гармонізувати
— За словами «освоєння нових ринків збуту» зазвичай ховається величезна праця і з боку торговельних представництв України за кордоном, і з боку підприємств, і з боку асоціації. Як виходили на ринок Китаю, Індії, інших країн? З якими несподіванками довелося зіткнутися?
— У кожної країни свої вимоги до продукції. Хочеш постачати до об’єднаної Європи — твоя продукція має відповідати тим нормативам, тим директивам, тим регламентам, які діють в ЄС. І наша олія — туди йде 650 тис. т щорічно — відповідає всім показникам.
Китай — це зовсім інші орієнтири. Вони вимагають на сьогодні перевіряти карантинну чистоту, тобто відсутність в олії карантинних організмів. І наші карантинні служби перевіряють і надають відповідний фітосанітарний сертифікат. Інші країни мають інші вимоги. Добре, що у нас є Український науково-дослідний інститут олій та жирів НААН — ми гармонізували (з ЄС) майже три сотні стандартів. І не лише до об’єднаної Європи, а в 120 країн постачається нині наша олія. Який ще вітчизняний продукт може похвалитися таким попитом за межами держави? Соняшникова олія — певне, єдиний товар з українських, що має таку широку географію експорту.
— Крім сирої соняшникової олії, яку ще продукцію галузі постачають до ЄС?
— Досить чимало ріпакової олії, продукти з соєвої олії. Також постачаємо туди протеїнові шроти. Торік загалом Україна поставила 3,4 млн. т на зовнішні ринки шроту, макухи — побічних продуктів переробки соняшнику. Так от, 2,1 млн. т цих товарів у нас купила об’єднана Європа.
Куди долар, туди й ціна
— Питання, яке хвилює пересічних споживачів: чи можна у найближчій перспективі очікувати подешевшення олії у крамницях?
— Звісно, і мені, й іншим пересічним покупцям хочеться, щоб олія була дешевою. Але як це зробити, якщо девальвація гривні — 300 відсотків за два роки. На соняшник зросли ціни на 222 відсотки. Уявляєте, олія була 17 гривень за літрову пляшку, а помножити на три — вже могла б коштувати і 50 гривень.
Заводи навіть стримують ціни, щоб хоч якось її купували. У людей грошей немає. Але й олії в їжу люди споживають дуже обмежену кількість — нехай ложку чи дві на день.
Але сьогодні внутрішній ринок олії в Україні перенасичений. Склади забиті. Торгівля не вибирає у виробників законтрактовані обсяги, тож навряд чи підвищуватиме ціни, провокуючи подальше зниження попиту.
На полицях достатньо олії різних торгових марок. Люди купують те, що дешевше. Супермаркети часто замовляють фасовану олію під своєю торговою маркою, таким чином можна трохи знизити ціни — і заводи йдуть на такий компроміс, бо знають, що на подібну продукцію теж є покупець.
— Доводиться чути на заводах, що нині сировину для переробки купити не так просто...
— Справді, торгівля завмерла, аграрії соняшник не продають, притримують, сподіваючись на підвищення вартості олійного насіння. Тож і тут стрибки валютного курсу провокують негативні процеси.
Хто розкручує торговельні марки?
— Буває й таке. Одне підприємство той чи інший товар розкручує, вкладає кошти в його якість, дбає про просування на ринку, споживачі звикають брати саме цей продукт. Потім з’являється інша, дуже схожа торговельна марка, яка за рахунок трохи нижчої ціни намагається переключити увагу покупців на свою продукцію. Як протистояти такій не зовсім чесній конкуренції?
— А ніяк. Це не тільки у нас, а й у світі звична практика. І нікуди від цього не дінемося. Покупець має право вибирати. В Україні достатньо заводів з розкрученими брендами і гарантовано якісною продукцією, яка добре знайома споживачам.
— Степане Павловичу, а яку олію споживаєте ви і ваша родина? Оливкову чи ще яку-небудь екзотичну?
— Ніякої оливкової не купую. Тільки соняшникову — рафіновану, яка виробляється на наших заводах. На марку особливо не зважаю, беру, яка є — чи «Щедрий дар», чи «Олейна», чи вінницька «Віолія»... будь-яку. Головне — щоб випущена на заводі. Бо сьогодні на полицях магазинів можна побачити продукцію звичайних цехів, яких повідкривали нині доволі (навіть в Києві є), звісно, технологічно вони не можуть зрівнятися з заводами. У будь-якому разі інформацію про виробника ви знайдете на етикетці. Дуже багато торгових марок, співзвучних з розкрученими брендами. У нас немає зараз контролю над подібними структурами. Але я не кажу, що їхня продукція погана — олія, в принципі, нормальна.
Чому підробка малоймовірна
— Чи радите ви для салату брати на розлив духмяну олію на базарі, як це роблять чимало господинь?
— Я б не казав категорично, що її не треба брати. Це — специфіка, особливості споживання. Хтось любить з олійниці олію, хтось не любить. Для салату, певне, вона корисніша, там більше всяких корисних речовин, але, приміром, не годиться для смаження. Картоплю краще смажити на рафінованій олії. Я олією приправляю хіба що капусту.
— Чи є небезпека фальсифікації олійної продукції?
— Великої небезпеки немає, бо діємо на упередження, відпрацьовані методики виявлення можливих домішок. Не думаю, що хтось ризикуватиме. Тим більше, що дешевше від олії ви туди додасте? Воду?!
— Ви сказали, що споживання стримується низькою купівельною спроможністю більшості громадян. Це стосується не лише олії, а й інших видів продовольства. Ми менше намагаємося витрачати грошей на харчування. Скільки пересічний українець споживає олії за рік?
— Десь 13 кг олії на людину — норма, рекомендована медициною. 13 кг помножити на 42 мільйони населення — це десь майже 550 тисяч тонн на рік. А в країні без малого виробляється п’ять мільйонів тонн соняшникової олії. Тобто у вісім-дев’ять разів більше, ніж споживають усередині країни. Решту продають за кордон. У структурі українського експорту до ЄС -майже 30 відсотків продукція олійно-жирового комплексу.
Спілкувалася Галина КВІТКА.
