Почалася ця історія 2015 року, наприкінці літньої сесії. Іспит з вищої математики у студентів тоді ще першого курсу одного із найкращих українських університетів, на думку однієї зі студенток (моєї доньки Марти), відбувався за якимось дивним сценарієм. Після здачі письмової роботи група отримала вказівку: зібрати по 600 грн. з кожного.
Гроші збирає староста групи, передає їх дружині викладача, а стос заліковок — уже особисто йому, після чого там з’являються підсумкові бали. У когось — завищені, в інших — омріяний мінімум.
Зауважу, що технічний виш Марта обрала цілком свідомо, зимову сесію здала успішно, отримує стипендію. Складати іспит у такий спосіб категорично відмовляється. Окрім неї, не заплатив ще один одногрупник — але той наступного дня «одумався». Не взяли грошей з доньки кадрового військового — все-таки тато країну захищає, треба хоч трохи совість мати...
Марта стійко просиділа під аудиторією до вечора, доки екзаменатор не повідомив, що решта мають прийти наступного дня: на сьогодні його робочий день закінчився. Вечір, дзвінок мамі, сльози... Після сеансу психологічної підтримки дочка готова завтра знову йти складати іспит.
У четвер прийшла у призначений час до призначеної аудиторії, впевнено розв’язала запропоновані задачі, чим явно не порадувала екзаменатора, й отримала додаткове завдання. На завершення професор проголосив: «З вами є про що говорити... Але ще не сьогодні».
Пригадую, в мої студентські роки іспит для більшості одногрупників закінчувався оцінкою в заліковці. Після чого екзаменатор закривав відомість, і наступна дата отримання бала з автографом професора визначалася деканатом. Не було жодного випадку, щоб у день іспиту хтось залишився у підвішеному стані: ти або склав і маєш оцінку, або потрапляєш у так звану другу відомість — отримуєш другий шанс. Цілком офіційно. Хіба нині не так?
У п’ятницю ми з чоловіком уже зранку були в інституті, щоб з’ясувати ситуацію. Байдужо-чемні жіночки в деканаті люб’язно ознайомили з рейтингом студентів (приємно, що наша дитина — друга чи третя в групі). Після цього в кабінеті заступника декана відбулася дуже дивна розмова. На закид: «Що у вас тут коїться?!» — ми почули від нього таке: «Так, я знаю ситуацію... Особисто бачив процес збору грошей. Ні, передавання не бачив. Так, це кафедра «блатна», ми щороку маємо з ними проблеми. Не переживайте — ось моя візитівка, зателефонуйте в понеділок, усе буде добре. Силових рішень не застосовуватимемо: усе-таки викладач — поважна людина, у віці, відправимо на пенсію...»
Під час тривалих телефонних переговорів доньці таки призначили день і час складання іспиту з «вишки». Результат — четвірка.
На другому курсі з цієї дисципліни — інший викладач. На захисті розрахункової роботи заявляє Марті, що роботу вона... купила, а на екзамені, напевно, сподіватиметься на високу оцінку. Підтекст приблизно такий: «Заплатила за це — заплатиш і за сесію». Донька намагалася переконати, що роботу виконала самостійно, на що викладач процідив: «Таких нахабних студентів у мене ще не було!»
Настав час сесії. За три дні до Нового року — іспит з математики. Можна було «скинутися» по 900 (з інших джерел — по 1000 грн.) й отримати бажаний результат, не напружуючи мізки. Марта пішла складати «задарма» — й отримала трійку. 54 бали зі 100 можливих. Оскільки мала тверде переконання, що оцінка несправедлива, знову довелося викликати батьків. На моє прохання показати Мартину роботу (я за освітою математик, тож можу зрозуміти, де помилка), викладач відповів, що зможе це зробити лише після свят, 4 січня. Мовляв, вона у нього вдома.
У перший робочий день після Нового року в інституті проглядаємо роботу: правильно виконану задачу покреслено вздовж і впоперек, а з другим завданням узагалі детективна історія! У Марти в умові задачі одні цифри, скажімо, 3, 7 і 9, а у викладача в роздруківці інші — 5, 8, 12. Екзаменатор стверджує, що вона виконала не ту задачу — можливо, переплутала цифри, зробила не свій варіант чи просто списала те, що підвернулося. Запитання: «Чи був такий варіант? У кого? Звідки вона списала?» — зависли у повітрі...
Ми переповіли цю історію заступнику декана. «Ви, звичайно, можете піти з цим до прокуратури чи СБУ...» — заявив він, чудово розуміючи, що з доказів у нас — лише слова доньки. Керівництво майже не реагує на факти. Викладачі переконані у своїй безкарності. А студенти пливуть за течією, купують оцінки, бо так простіше. За Мартину «незговірливість» їй навіть погрожували — такі ж, як вона, «жертви сваволі». Спочатку іспит — за гроші. Диплом — за гроші. Потім за гроші — посаду. Невже це назавжди?
Луцьк.
Від редакції
Згідно із соцопитуваннями, з випадками корупції у вишах стикалася третина українських студентів. У більшості випадків «сприятливі» для хабарництва обставини виникали саме під час складання іспитів. Ми запрошуємо до обговорення проблеми читачів «Голосу України». Свої листи та відгуки на «Історію з конверта» просимо надсилати на електронну пошту anna@golos.com.ua
