Агропром може виявитися не надто надійним локомотивом економіки
Тепер саме агросектор може вважатися локомотивом українського експорту. Це засвідчив «Держзовнішінформ», який традиційно підбив підсумки минулого року. Здавалося б, баланс звели дещо із запізненням. Але офіційна інформація щодо зовнішньої торгівлі з’являється тільки у лютому. Потім вона опрацьовується і уточнюється.
Але повернімося до сільськогосподарських успіхів України, здобутих на світових ринках. Як свідчить інформація Держстату, частка товарів АПК у структурі українського експорту за підсумками минулого року сягнула 38%.
Плюси очевидні. Експорт зерна дає хліборобам вищу ціну на їхній товар, хто б що не казав. Уявімо: зібрали ми 60 мільйонів тонн збіжжя, а спожити разом з тваринництвом не зможемо й половини. Перевиробництво, якщо не шукати зовнішніх ринків збуту, значно обвалить ціни. Рослинництво стане непривабливим. Хоча й скептики, котрі наголошують, що Україні не варто робити ставки на реалізацію за кордон сировини, також мають рацію.
Дешеве збіжжя дає поштовх розвитку тваринництва. А м’ясо — це вже продукт з доданою вартістю. І роль держави тут — створити умови, за яких підтримувався б баланс інтересів.
Звісно, за кордоном часто зацікавлені придбати не готову продукцію, а саме сировину. Остання запускає виробничі потужності, створює робочі місця. Дає доходи до бюджету. Приміром, Туреччина імпортує пшеницю, меле її на борошно, яке далі йде на експорт. Виходить, з борошном важко пробитися на той ринок, а збіжжя з радістю візьмуть.
Загалом у нинішніх умовах, коли закордон у нас хоч щось купує — вже добре. Але під час прискіпливішого вивчення можна побачити прикру деталь, яка дещо приглушує переможні реляції: агросектор вийшов у лідери за рахунок істотного скорочення експорту металопродукції з України через зменшення попиту на металопрокат на традиційних ринках збуту. У світі склалися низькі ціни та спостерігається висока конкуренція з боку Китаю. Відтак обсяги реалізації металопродукції у 2015 році скоротилися на 12,8% (це у тоннах) порівняно з 2014-м. У грошовому виразі прірва утворилася ще більша, валютна виручка українських металургів впала на 38% — до 7,8 мільярда доларів. Ці показники — свідчення не так успіхів нашого агросектору, як ослаблення інших галузей.
Отже, офіційно вітчизняний агропром безперечний лідер у зароблянні валюти для країни. Здавалося б, збулося те, про що з часу проголошення незалежності довго говорили у багатьох владних кабінетах: «АПК має стати локомотивом економіки!». Але чи можна розраховувати у цих непростих умовах виключно на агросектор, що зараз, власне, й відбувається? Навряд чи, адже міць українського сільгоспвиробництва підпорядкована багатьом чинникам. Нині триває посівна. Наскільки щедрим буде врожай, залежить не лише від погоди. Не менше на майбутній вал впливають економічні катаклізми у господарствах, такі як брак грошей та матеріально-технічних ресурсів. Як відомо, щоб взяти з поля, треба в нього спочатку вкласти. Та навіть зібране і експортоване збіжжя не факт, що принесе очікувані прибутки. Надто вже мінлива ситуація складається на світовому ринку. Ці та інші аргументи вказують, що аграрний паровоз чимось нагадує сумнозвісний Хюндай: на перший погляд справний, а насправді — не надто надійний, може несподівано зупинитися, не потягнути, не вистачить міці. Одне слово, як поводитиметься під час експлуатації у наших реаліях — передбачити складно.
Ось хоча б оптимістичне повідомлення Мінагрополітики, що з липня минулого року Україна експортувала 30 мільйонів тонн зерна, зокрема 12,6 млн. т пшениці. Трейдери поспішають вивозити збіжжя, бо вже зрозуміло: наступний урожай колосових буде значно меншим, ніж торік. Приміром, спад по пшениці, за прогнозами, очікується відсотків на тридцять. Відтак, і експорт її пригальмується, і валютні надходження впадуть. Локомотив пробуксовуватиме, незважаючи на всі старання.
Пересічний громадянин від нинішніх експортних реляцій теж мало що отримає. Мінагрополітики за своєю природою має дбати про продовольчу безпеку держави. Це не лише наявність, а й доступність харчів для населення. Експортні зернові рекорди жодним чином не гарантують присутність буханця хліба на столі середньостатистичного споживача. Складається враження, що наше аграрне міністерство вбачає головним своїм завданням нагодувати громадян інших країн, а не власних. Городи мають — і так переб’ються! Самі за себе подбають. Майже 14 мільйонів українців проживають у сільській місцевості. За рахунок городів ці люди і дбають про власну продовольчу безпеку.
Фото автора.
